«З любов’ю до Христа і людей» — пам’ятка до 130-ї річниці від дня народження Йосипа Сліпого

Косівська центральна міська бібліотека

З любов’ю до Христа і людей

до 130-ої річниці від дня народження Йосипа Сліпого
(1892–1984), видатного українського церковного і громадського діяча, митрополита української греко-католицької церкви, кардинала

Пам’ятка користувачу

Косів – 2022

З любов’ю до Христа і людей: пам’ятка користувачу до 130-річчя від дн. народж. Йосипа Сліпого / Косівська ЦМБ ; [уклад. У. Книш]. – Косів, 2022. – 9 с.

Пам’ятка користувачу присвячена 130-ій річниці від дня народження Йосипа Сліпого (1892-1984), видатного українського церковного і громадського діяча, митрополита української греко-католицької церкви, кардинала, вченого і богослова.

Дане видання включає інтернет-ресурси та документальні джерела з фондів Косівської центральної міської бібліотеки. Інформаційні ресурси розміщені в алфавітному порядку за прізвищем автора та назвами творів чи публікацій.

Пам’ятка стане в нагоді історикам, викладачам, студентам, бібліотечним працівникам.

Зауваження, пропозиції та замовлення просимо надсилати на адресу:
Косівська центральна міська бібліотека
вул. Незалежності, 81 м. Косів
Е-mail : bib2015kosiv@ukr.net

Укладач: У. Книш – провідна бібліографиня Косівської ЦМБ

 

Інколи ми піддаємося спокусі думати, що кожне досягнення є приводом, аби зупинитися та перевести подих. Насправді, у такому випадку, радше йдеться про нові й масштабніші виклики, складніші завдання і ще більше обов’язків. Останнє вимагає особливих налаштування та концентрації. І це в сучасному світі допустимі розмови про втрату мотивації, з наступним пошуком останньої. Але чи можна говорити про щось подібне, коли 18 років твого життя минули у таборах, а по тому – знову виклик і відповідальність: за себе та за інших.

Патріарху Йосипу Сліпому не довелось жити і працювати в незалежній самостійній українській державі. Але весь свій трудовий шлях він присвятив боротьбі за неї. І в тому, що вона відбулася, немала його заслуга.

За словами блаженного Папи Івана Павла ІІ, “він простелив свободу сучасній Україні”. Адже для Йосипа Сліпого “Батьківшина — це наш рідний край, наша мова, наша історія, наша віра, всі наші предки, що впродовж століть будували свою державу… Тільки в Батьківщині через законну рідну державу народ вповні заспокоює свої духовні й суспільні потреби та осягає найвищий степень ладу, безпеки і добробуту”.

Йосип Сліпий – це одна із найцікавіших, але й найбільш трагічних постатей в історії України ХХ століття. За власні переконання та принципи він заплатив дуже високу ціну, але до кінця життя залишався відданий своїм ідеалам. Він був єпископом УГКЦ, предстоятелем цієї Церкви, Галицьким Митрополитом і Львівським Архієпископом, кардиналом римо-католицької церкви. Водночас, провів довгих 18 років у радянських таборах. За цей час не зламався і продовжував свій шлях служіння, власну дорогу до Бога.

Архієпископ Йосиф (Сліпий) відомий широкому загалу саме під таким іменем, але справжнє його прізвище подвійне і звучить як Йосип Іванович Коберницький-Дичковський. Сліпий – це прізвисько, яке сягає часів Івана Мазепи і вказує на боротьбу предків церковного діяча на стороні славного гетьмана – проти московського царя Петра І.

Кардинал Йосип Сліпий (17.02.1892 – 7.09.1984) – видатний український церковний і громадський діяч, Патріарх Української Греко-Католицької церкви, вчений і богослов. Народився у селі Заздрість, Теребовельського повіту на Галичині. У молоді роки мріяв, що стане професором – саме тому завжди вчився з великим завзяттям та наполегливістю.

На навчання Йосип Сліпий переїхав до Львова і тут потрапив у поле зору людей митрополита Андрея (Шептицького). Можливо, саме тому Йосипу вдалося здобути таку хорошу освіту. Якось, вислухавши сумніви молодшого колеги, який не знав – науковий чи богословський шлях обрати, Владика Андрей пообіцяв, що зробить все можливе, аби Йосип Сліпий став і священиком, і професором. Таким чином, після закінчення гімназії у Тернополі, юнак навчався у Львівській духовній семінарії.

Врешті, перебрався до Інсбрука (Австрія) і вступив там до єзуїтської колегії “Канізіянум”, яка славилась надзвичайно високим рівнем викладання теологічних дисциплін. Там Йосип Сліпий займався богословськими студіями, написав кваліфікаційні роботи. Також навчався у Римі. У часі навчання в колегії, митрополит Андрей (Шептицький) висвятив його на священика.

Після повернення додому, Йосиф (Сліпий) якийсь час займався душпастирством, але тривало це не довго – він швидко перейшов на викладацькі практики, навчав догматики у Львівській духовній семінарії УГКЦ. Останнє вдавалося йому добре, адже він чудово опанував декілька мов і мав хороші знання з богослов’я. З 1925 року став ректором згаданого закладу. На цій посаді зумів організувати фахове й дієве середовище, розбудував і розвинув заклад, вкладаючи у нього всі свої знання та навики, редагував квартальник “Богословія”. За дорученням митрополита Андрея, семінарію переформатували у академію. Йосиф (Сліпий) став її першим ректором. Приступив до виконання нових обов’язків у 1928 році.

Й. Сліпий був редактором та керівником цілого ряду релігійних видань, брав участь у наукових конференціях та з’їздах. Цікавився українським мистецтвом, створив музей церковних мистецтв при Богословській академії.

У грудні 1939 року за згодою папи Пія XII митрополит А. Шептицький висвятив Йосифа (Сліпого) на єпископа із правом наступництва. По смерті митрополита Шептицького 1 листопада 1944 року Йосип Сліпий перебрав керівництво галицької митрополії.

Через відмову співпрацювати, представники радянської влади усунули практично всю верхівку УГКЦ. Під політичним тиском було проведено операцію “самоліквідації” Церкви. Владику Йосифа, як і інших церковнослужителів, було ув’язнено.

Пізніше, коли він пригадував той момент, то зазначав, що хоч звинувачення висували різні, враження було таким, наче засуджують саме за те, що він був “католицьким митрополитом”. Не без того, що митрополиту Йосифу давали “шанси”. Йому пропонували зайняти пост митрополита Київського РПЦ. Зрозуміло, що за умови переходу на православ’я. Владика не погоджувався і його несправедливе ув’язнення продовжувалося.

18 років таборів на Сибірі і в Мордовії. Йосип Сліпий називав цей час втраченим. На даний період і дійсно припали найкращі роки, з точки зору продуктивності праці людини. Там він залишив і своє здоров’я. Часто хворів, декілька разів був у дуже важкому стані та в великій небезпеці. Мав багато серйозних захворювань, відмороження кінцівок тощо. Не зважаючи на власні проблеми та негаразди, Йосип Сліпий завжди цікавився українцями і співпереживав їм. Писав, що в той час і їм також важко, адже багатьох насправді тоді було “вирвано” із рідної землі та відправлено у невідоме.

У 1963 завдяки виступам на захист Йосипа Сліпого Папи Римського Іоанна, Президента США Дж. Кеннеді та інших відомих політичних і громадських діячів країн світу митрополита звільнено з ув’язнення і вислано за межі СРСР. Він прибув до Риму та оселився в Ватикані. У грудні цього ж року Ватикан визнав, що галицький митрополит Йосип Сліпий є главою УГКЦ і має сан верховного архієпископа. Тоді ж митрополит узяв участь у II Ватиканському соборі, де запропонував утворити помісну Українську католицьку церкву на чолі з патріархом.

У 1965 році Йосип Сліпий, перший серед служителів української церкви, увійшов до священної колегії кардиналів католицької церкви, титул кардинала надав йому Папа Римський Павло VI.

1969 році Синод УГКЦ ухвалив патріархальний устрій, а у 1975 році владика Йосип був коронований титулом патріарха. Як Верховному архієпископу йому належав титул «Блаженніший».

Кардинал Йосиф (Сліпий) докладав значних зусиль задля творення української самобутньої Церкви, відбув декілька візитів на різні континенти, спілкувався з вірними. У тому числі, у форматі міжнародних конгресів. За його сприяння, у Римі збудували Собор святої Софії. Також організував Український католицький університет святого Климентія. Активно займався видавничою діяльністю: відновив давні проекти – “Богословія”, журнал “Дзвони” і ін. Попри все, не дозволяв цілувати йому руку – говорив, нехай замість цього краще працюють. Сам був працелюбним, відзначався працездатністю і не любив лінивих людей.

Безсумнівно, що кардинал Йосиф (Сліпий) – це, в першу чергу, діяч церковний. Тим не менше, його енергії та запалу вистачало і на інші ініціативи. Зокрема, він практично все життя продовжував займатися наукою, досліджував історію Церкви, також долучався до ініціатив в сфері культури, сприяв розвитку музейної сфери. За все перераховане, ще у далекому 1930 році, його обрали членом Наукового товариства імені Шевченка. Входив він і до інших наукових товариств. Не без того, що крім наукової та релігійної діяльності, практично все життя ієрарха – це рутинна, але не менш важлива, адміністративна робота.

Кардинала Йосиф любив подорожувати. Був у багатьох країнах Західної Європи, їздив до Святої Землі, був на різних континентах. Не без того, що більша частина його поїздок – це водночас і плідна робота та виконання важливих доручень, поставлених перед церквою завдань.

За кордоном Йосип Сліпий розгортає активну діяльність, спрямовану на визнання в світі і створення Патріархату Української Греко-Католицької церкви, на пожвавлення релігійного, громадського життя української діаспори. Завдяки подвижницькій роботі Йосипа Сліпого, у Римі побудовано Собор св. Софії, придбано і відновлено парафіяльний храм Жировицької Матері Божої, засновано Український Католицький Університет св. Климента, монастир о.Студитів у Кастель-Гондольфо біля Рима, налагоджена видавнича робота. Як учений-богослов, Йосип Сліпий виявив себе у працях з догматичної теології, історії УГКЦ.

За наукову роботу Патріарх Сліпий був обраний почесним членом Наукового товариства ім. Т.Шевченка (1964), дійсним членом Тіберійської академії в Римі (1965), членом Папської академії Св. Томи (1981). Почесний доктор Українського вільного університету та ряду університетів США і Канади.

Помер Йосип Сліпий у 1984 в Римі, був похований у соборі св. Софії. З проголошенням Україною незалежності та згідно із заповітом його тіло у 1992 перевезено в Україну і перепоховано у соборі св. Юра у Львові.

Кардинал Йосиф (Сліпий) прожив більше дев’яноста років і практично ніколи не переставав працювати. Його життям і пророчими словами можна захоплюватися та надихатися і в наші дні: “Може, нам було б легко любити Україну, якби вона була багатою, самостійною і могутньою, але сьогодні треба й варто любити Україну, щоб вона такою стала”. Інколи виникає думка, що кардинал Йосиф тоді знав нас сучасних краще за нас самих: “народе український, будь собою”.

Більше інформації можна дізнатися з наступних джерел:

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ:

ЛІТЕРАТУРА:

  • Андрухів І. Релігійне життя на Прикарпатті: 1944-1990 роки. Історико-правовий аналіз / І. Андрухів. – Івано-Франківськ, 2004. – 344 с.
  • Івасів Р. Старовинне «оra et la bora» патріарх трактував дуже серйозно: [ міжнародн. наук. конференція «Патріарх Йосип Сліпий і сучасність» в Прикарпат. нац. у-ті ім. В. Стефаника ] / Р. Івасів // Галичина. – 2013. – 22 жовт. – С. 1, 4
  • Купчик Л. Сумні роковини: [УГКЦ як приклад стійкості та жертовності] Л. Купчик // Слово Просвіти. – 2019. – 25 квіт.-8 трав. – С. 11
  • Патріарх Йосип Сліпий у документах радянських органів державної безпеки 1939-1987: у 2 т. / за ред. В. Сергійчука. – Київ, 2012, Т. 1. – 656 с., Т. 2. – 480 с.
  • Сліпий Йосиф (Сліпий-Коберницький-Дичковський) // Геник С. 150 великих українців . – Івано-Франківськ, 2001. – С. 221-222
Share

Comments are closed.

Архів публікацій