Вогнем народжене (до 90-річчя від дня народження Михайла Кікотя)

Косівщина — серцевина Карпат, тут жили і живуть люди, чий талант — фантазія народжують твори, що прикрашають музеї, наші оселі, дарують настрій середовища в якому ти живеш.

За допомогою цих творів ми відчуваємо себе на рідній батьківській землі щасливими і дихаємо народними традиціями. Тутешні митці створюють неповторні вироби художньої кераміки. Одним з них є творчий майстер Косівських художньо виробничих майстер Укрхудожфонду Михайло Васильович Кікоть.

Завдяки наполегливості,невтомній праці він виріс із самоука любителя в митця –професіонала.
Михайло Кікоть — уродженець с. Орелець Снятинського району. З дитячих років був зачарований мальовничою природою Покуття, і це, безперечно, вплинуло на його творчість. У Косові Михайло знайшов своїх друзів і наставників — відомих умільців — кераміків М.Рощиб’юка та П. Цвілик. Вони й повели його в цей світ давнього гуцульського мистецтва.

В с.Город зустрів свою долю, вродливу дівчину Параску. Створив сім’ю. В шлюбі народився син Василько, який в майбутньому наслідував тата, продовжував його справу( нажаль син теж відійшов передчасно до вічності).

Оселившись в селі Город Михайло Кікоть, щодня зустрічався з величною красою гір, вслухався в гомін стрімких річок і потоків, приглядався до життя і побуту горян, записував фольклор. Без цього неможливо було пройнятися духом творчості гуцульських майстрів, перейняти всі тонкощі технічних і художніх промислів у творенні керамічних виробів.

Михайло Васильовичу особливо припав до душі жанр малої скульптури. Вже своїми першими роботами він заявив про себе, як своєрідний митець. Його твори експонуються на обласних, республіканських і всеукраїнських виставках. Так, виліплені кераміком багатофігурні сценки «Гуцульське весілля», «Привітання червоноармійця» були одним з кращих експонатів зональної виставки, присвяченої 25-річчю возз’єднання України.

На честь 150-річного ювілею Т.Г.Шевченка митець творів більше десятка тематичних композицій. У Києві, в музеї українського мистецтва, та Івано-Франківському краєзнавчому музеї зберігаються його хвилюючі роботи: «Садок вишневий коло хати», «Ми в купочці колись росли», «Наймичка» та інші.

Пізніше Михайло Васильович бере участь в республіканських, всесоюзних виставках. Опромінені правдою життя, зігріті любов’ю до людини сюжетні композиції : «Як вуйко Юрко прощається з панами», «Міряють панську землю», «Повстання гуцулів проти панського гніту» та інші, образи їх виразні й прості. Майстерно виліплено риси обличчя, деталі одягу й атрибутики.

Митець черпав своє натхнення в буднях прикарпатців. У композиціях «Газди їдуть на базар», «Молода пара » з особливою повнотою розкрився глибоко поетичний талант М.В.Кікотя. Нарис «Вогнем народжене М.Яновського» приурочений творчості Михайла Кікотя котрий «…полум’я своєї душі…віддав холодній,непіддатливій глині, віддав настільки, наскільки міг, щоб перемогти, перетворити її в доцільні, красиві, корисні речі.

Пізніше майстер працював з технікою димленої кераміки. Самотужки дома, за своєю технологією збудував піч і всі свої роботи випалював сам. Це були звичайні побутові гончарні вироби: макітри, горщики, дзбанки,які легко декорував простим геометричним та рослинними орнаментами. Багато уваги приділяв анімалістичній іграшці та іграшці з дим ленної кераміки. Саме пластичність, динаміка, виразність образів, оповідальність, вдалий розпис скульптурних композицій, що висвітлювали життя і побут гуцулів, були притаманні роботам самобутнього митця.

Покійний любив Гуцульщину, її народне мистецтво, культуру, мріяв про відродження всіх призабутих народних промислів і, зокрема димної кераміки.

Чому в житті так є, що життя обдарованих людей обривається швидко, передчасно. Спочатку тато, потім син, і один вік лише — 62 роки. Ще б жити, творити, бачити як ростуть діти, онуки, а смерть невблаганна…

По житті, Михайло Васильович був оптимістом, завжди з почуттям гумору. Невипадково він очолював народно — аматорський гурток в с. Город.

Театр – це було його захоплення. І успішно підготовлені вистави ставилися на сценах багатьох сіл Косівського району. Він був щирою, інтелігентною, напрочуд розумною людиною. Ця обдарована мистецька особистість, любила життя, людей. Він приділяв увагу від найменшого до найстаршого, мов велике уміння вислухати людину і чим міг завжди приходив на поміч.

Свої вміння, він передав синові Василеві, який теж працював в художньо — виробничому комбінаті « Гуцульщина». Їхні роботи успішно розходились по магазинах, виставках, на експорт. Багато творчих робіт зберігається, як реліквія дома у мене.

Я пишаюся тим, що рід Кікотя продовжився в онуках, хоча вони не пішли мистецьким шляхом, вибрали інші професії, але рід продовжується. Адже, талант — це напевно від Бога, а не кожному він даний. Пишаємося тим, що я невістка, ношу це прізвище.

Михайло Васильович належить до числа відомих майстрів української кераміки. Своєю творчою працею він зробив вагомий внесок, який багатьма дослідниками, мистецтвознавцями вважається інноваційним у традиційній гуцульській кераміці. Він гідний подиву, захоплення та послідовного вивчення.

Дорогий тату, спи спокійно з своїм сином Васильком, моїм чоловіком вічним сном. Ми всі Вас любимо, і завжди пам’ятаємо і по мірі можливості будемо робити все. Аби сповна відродилась і розвивалось народне мистецтво Гуцульщини.

Підготувала: Кікоть Галина, невістка, бібліотекар Косівської міської бібліотеки.

Share

Comments are closed.

Архів публікацій