Павло Григорович Тичина

Пам’ятка читачеві до 130-річчя від дня народження Павла Григоровича Тичини

Косівська центральна міська бібліотека

Поет світового масштабу

до 130-річчя від дня народження Павла Григоровича Тичини
(1891–1967)

Пам’ятка читачеві

Косів – 2021

Поет світового масштабу : пам’ятка читачеві до 130-річчя від дн. народж. Павла Григоровича Тичини / Косівська ЦМБ ; [уклад. У. Книш]. – Косів, 2021. – 6 с.

Пам’ятка користувачу присвячена 130-ій річниці від дня народження Павла Григоровича Тичини (1891-1967), українського поета, перекладача, публіциста, громадського діяча.

Дане видання включає документальні джерела з фондів Косівської центральної районної бібліотеки. Інформаційні ресурси розміщені в алфавітному порядку за прізвищем автора та назвами творів чи публікацій .

Пам’ятка стане в нагоді нагоді філологам, викладачам, студентам, учням, бібліотечним працівникам та всім, хто цікавиться творчістю поета.

Зауваження, пропозиції та замовлення просимо надсилати на адресу:

Косівська центральна міська бібліотека
вул. Незалежності, 81 м. Косів
Е-mail : bib2015kosiv@ukr.net

Укладач: У. Книш – провідний бібліограф Косівської ЦМБ

Павло Григорович ТичинаПавло Григорович Тичина народився 27(15) січня 1891 року у селі Піски Козелецького повіту Чернігівської губернії (тепер Бобровицького району Чернігівської області). Походив зі старовинного козацького роду (його пращур, за родинним переказом, був полковником у Богдана Хмельницького).

Батько майбутнього поета був сільським дяком — вчителем «школи грамоти». Сім’я була багатодітна (народилося 13, зіп’ялося на ноги 9 дітей), жили впроголодь, зате гарно співали. Змалку Павло виявив хист до музики, малювання і віршування.

У 1900-1907 роках навчався в Чернігівському духовному училищі (бурсі), в 1907-1913 — в Чернігівській духовній семінарії. Згодом, навчаючись у Київському комерційному інституті, працював у газеті «Рада». На цей час припало його ознайомлення з новітнім українським мистецтвом, особисте знайомство з найвідомішими його представниками. У 1913-1914 роках працює в редакції ліберального україномовного журналу «Світло», а після його закриття — в Чернігівському статистичному бюро.

У 1916-1917 роках — помічник хормейстера в українському театрі М. К. Садовського. 1920 року подорожував із капелою К.Стеценка «Думка» Правобережною Україною від Києва до Одеси. Того ж року організував хор (з 1921 року — капела-студія імені М. Леонтовича), з яким виступав до 1923 року.

З 1923 по 1934 рік — співредактор журналу «Червоний шлях» (Харків). Входить до заснованої 1923 року Спілки пролетарських письменників України «Гарт». 1926 року взяв активну участь у створенні ВАПЛІТЕ (Вільної Академії пролетарської літератури) на чолі з М. Хвильовим, куди увійшли й колишні члени «Гарту». З 1929 року — дійсний член Академії наук Української РСР, у 1936-1939 роках і в 1940-1943 роках очолює Інститут літератури АН УРСР.

З 1947 року — член-кореспондент Болгарської АН, доктор філології. 1943 — 1948 роки — міністр освіти УРСР. З 1953 по 1959 рік — голова Верховної Ради УРСР, заступник голови Ради Національностей Верховної Ради УРСР, член багатьох товариств, комітетів, президій, кавалер орденів і медалей.

Лауреат Державної премії СРСР (1941), Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1962). 1967 року отримав звання Герой Соціалістичної Праці.

Як поет П. Г. Тичина починав у 1906-1910 роках з наслідування народних пісень та творів Т. Г. Шевченка. Перші друковані твори молодого поета з’явилися 1912 року. Подією величезної ваги в новочасній українській літературі став вихід у світ першої збірки віршів «Сонячні кларнети» (1918), пройнятої сонячною вірою в життя, людину, в рідний знедолений народ. Ця книга одразу поставила 27-річного поета поруч із першорядними митцями новочасного українського відродження. За визначенням Г. Грабовича (СІЛА), рання символістська система Тичини побудована на злитті традиційного, народного й неповторного, індивідуального, на коливанні між реальністю і мрією…

Тичина рано утвердився в думці про поезію як синтетичний вид мистецтва. На практиці це обернулося перенесенням у площину поезії засобів суміжних мистецтв: у «Сонячних кларнетах» звук подається «забарвленим», колір — «озвученим», зорові образи чергуються зі слуховими.

У віршах цього періоду можна знайти перегуки з Рабіндранатом Тагором, Волтом Вітменом, Емілем Верхарном, однак при цьому ці вірші залишаються самобутніми і самодостатніми. Великий вплив на П. Г. Тичину справили М. Коцюбинський (вони часто зустрічалися і спілкувалися в останній період життя Коцюбинського у Чернігові), Максим Горький.

За трагічною напруженістю, емоційністю й філософічністю творчість П. Г. Тичини зіставляють із творчістю реформатора англійської поетичної мови Томаса С. Еліота, лауреата Нобелівської премії (1948 ). Серед композиторів і художників йому були духовно близькими Ліст, Берліоз, Римський-Корсаков, Микалоюс Чурльоніс та Мартирос Сар’ян.

Протягом життя П. Г. Тичини існував постійний і надзвичайний тиск на нього, на його творчу активність. Імпресіонізм і особливий композиційний характер його творів, починаючи зі збірок «Плуг» (1920) і «Вітер з України» (1924), дедалі більше пом’якшується і замінюється спершу риторичними, а далі й абстрактними формулюваннями. Переломною у творчості поета вважається збірка «Чернігів» (1931), яка означила його перехід в число «офіціозних» авторів.

Однак творчість Павла Тичини й після цього не вписується у прокрустове ложе простих схем: його приховане протистояння з тоталітаризмом на цьому не припиняється. Це засвідчують окремі поетичні, літературознавчі, публіцистичні твори пізнішого часу: «Григорій Сковорода» (1939), «Похорон друга» (1942), «Творча сила народу», «Геть брудні руки від України» (1943) та деякі інші.

У галузі поезії, прози, публіцистики, а також у науково-критичних працях Павло Тичина виявив себе одним із найосвіченіших радянських письменників, чия ерудиція охоплювала суміжні з літературою види мистецтва — музику і живопис. Павло Григорович чудово грав на кларнеті, та й у словах вловлював особливе, музичне звучання. Можливо, тому так легко давалося йому вивчення іноземних мов (він вільно володів п’ятнадцятьма).

Помер П. Г. Тичина 16 вересня 1967 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

ЛІТЕРАТУРА:

  • Тичина П. Зібрання творів: у 12 т. / П. Тичина; редкол. : О. Гончар та ін. – Київ: Наукова думка, 1983-1988
  • Тичина П. Вибрані твори: у 2-х томах / П. Тичина; редкол. : І.Драч, Д. Павличко,
    М. Зяблюк [та ін.]. – Київ: Українська енциклопедія ім. М. Бажана, 2011. –
    Т. 1: Вірші. Поеми. – 608 с.
  • Тичина П. Вітер з України: поезії / П. Тичина; упоряд. Д. Головка. – Київ: Український письменник, 1993. – 270 с.
  • Тичина П. Золотий гомін: вибр. твори / П. Тичина; упоряд., вступ. ст. С. Гальченка. – Київ: Криниця, 2008. – 608 с.
  • Тичина П. Похорон друга: поема / П. Тичина; ред. С. Захарова. – Київ: Дніпро, 1990. – 30 с.

*******************************************************************************

  • Костенко Н. Поетика Павла Тичини: особливості віршування / Н. Костенко. – Київ: Вища школа, 1992. – 254 с.
  • Павло Тичина // Бернадська Н. Українська література ХХ століття: довідник / Н. Бернадська. – Київ: Знання-Прес, 2007. – С. 9-2
  • Павло Тичина // Українські поети ХХ століття / уклад. А. Бельдій. – Київ: Наукова думка, 2006. – 256 с.
  • Про Павла Тичину: статті, нариси, спогади / упоряд. Г. Донець. – Київ, 1996. – 296 с.
  • Тельнюк С. Павло Тичина: біографічна повість / С. Тельнюк. – Київ: Молодь, 1999. – 336 с.
Share

Comments are closed.

Оголошення

При Косівській міській бібліотеці відкриваються безкоштовні курси режисури, кіно та журналістики, які будуть проводити Генкалюк Руслан — режисер-документаліст та Цуприк Діана — тележурналіст. Запрошуємо всіх бажаючих! Контактні телефони: 0967673966, 0979111824

Архів публікацій