Жінки України

Королева Олена-Ольга — політик, реформаторка і господиня Русі-України

Роль жінки в житті нації та створенні держави переоцінити важко. Історія України знає багатьох славетних жінок, які доклали воістину титанічних зусиль, щоб утвердилась наша нація на своїй землі.

Варто лише назвати імена королеви Олени-Ольги — дружини Ігоря, І — дружини Ярослава Мудрого, Анни — королеви й регенти Франції. Мало ми нині про них знаємо.

Королева Олена-Ольга — політик, реформаторка і господиня Русі-України. Так пише у своїй праці «Жінка і держава» Іван Кузич-Березовський.

Головна діяльність Олени-Ольги припадає на 50—60-ті роки X століття, а її постать вирисовується на тлі тодішньої політичної ситуації Київської і сусідніх держав: Болгарської, Грецької і Хазарської.

Чому ж не показати нащадкам справжню імператорку Русі-України на троні, літописному «столі отців і праотців» і грецьких послів, що гнуться перед нею, а вона владно їм відповідає: «Хай ваш імператор почекає в мене на Почайній так довго, як я в суді чекала, тоді будемо говорити про військову поміч для імператора».

Покажімо нині нашу володарку найбільшої на той час держави у Східній Європі — ким і якою вона була. Звільнімося від злих насмішок повторювання за чужими.

Творити світлу, величну, рідну історію, оперту на дослідження — ось велике завдання наших теперішніх і майбутніх істориків. Проаналізуймо факти часів володарки Олени-Ольги, що заслужила собі титул «Свята Рівноапостольна» у вдячних нащадків.

П’ять німецьких істориків назвали її імператоркою, королевою. Так її назвав і єпископ Адельберг, що перебував у Києві під кінець 961р. і на початку 962 р. Він жив у Київському дворі кілька місяців, кожного дня зустрічався і розмовляв з Оленою-Ольгою.

Держава королеви Ольги простягалася від Чорного моря, Карпат і Вісли до Балтики і Білого моря, до Волги й Азовського моря.

Дехто може сказати: «Чи не все одно, яка назва?» Ні, не все одно!

Королева Олена-Ольга — це мати рідної землі, національної віри — християнства. Тому нам, нащадкам русичів, які ще зберегли національну честь і гордість, не все одно, як хтось буде називати наші світлі історичні постаті.

І коли той історичний велетень у жіночому тілі зумів охоронити велику Руську імперію від розпаду, консолідувати, загосподарити та християнізувати, — то це могла зробити лише подиву гідна, залізної волі й сильного духу володарка-державниця. Визнаймо її як королеву-регіну, якою чужі володарі її визнавали.

А ще вона казала, що найвище цінує виховання дитини доброю, дружною родиною у поєднанні з релігією-церквою. Це була геніальна жінка-володарка, яку лише раз мала земля й історія українська.

Пам’ятаю: у Монастирській церкві Івана Хрестителя, на стіні, зліва, як увійти у жіночі двері, була намальована у повний зріст княгиня Ольга, по праву руку від князя Володимира. А на щиті, який вони підтримували руками, був Тризуб.

Мотрона Кочубей та Ганна Орлик у світлі історичних досліджень

Протягом століть поетів, письменників, істориків приваблювала постать Мотрони Кочубей, її незвичайне романтичне кохання до Івана Мазепи. Проте життя її мало досліджене, оповите безліччю вигадок.

Мало відомостей і про життя іншої непересічної особистості того часу — Ганни Орлик. Єднає цих двох жінок полтавське коріння. Онука полтавського полковника Федора Жученка Мотрона Кочубей та донька полтавського полковника Павла Герцика Ганна Орлик належали до одного кола козацької аристократії Лівобережної України кінця XVII — початку XVIII ст., ймовірно були знайомі, та життя повело їх різними шляхами.

Мотрона КочубейПро долю Мотрі Кочубей в історичній науці існує декілька думок, та всіх вражає історія кохання юної красуні і старого гетьмана.

Джерела свідчать, що Іван Мазепа овдовів у 60-річному віці, але не міг змиритися з самотністю, був дужим, струнким. Його серце полонила юна хрещениця Мотря, донька генерального судді Василя Кочубея.

Кохання було взаємним. Гетьман хотів одружитися, просив у батьків її руки, але йому відмовили. Палко закохана Мотря вночі втекла до палацу коханого. Дізнавшись про втечу, рідні забили у дзвони домашньої церкви, сповіщаючи всьому місту Батурину, що Мазепа «дщерь похитити». Гетьман, щоб не вкрити дівчину неславою, повернув її до батьківського дому. Мотрина мати, Любов Федорівна, не могла простити доньці втечу, ганьбила її більше, ніж чужі люди, а дівчина таємно листувалася з коханим.

Деякі історики, зокрема Микола Аркас, стверджували, що Мотря згодом вийшла заміж за Семена Чуйкевича та у Кочубеїв було кілька дочок і Олександр Лазаревський у критичній статті про «Сімейну хроніку Кочубея», спростовує це, наголошуючи, що дружиною С.Чуйкевича була Катря Кочубей. Інші підтримують твердження, що Мотря після бурхливого роману з гетьманом стала черницею і померла у монастирі. Російські видання минулого століття писали різноманітні версії про Мотрину долю: начебто була у Сибіру, доживала у тітки Параски Іскрихи і була славною рукодільницею, збожеволіла, закінчила життя самогубством. Не підтверджені документами ці гіпотези залишаються легендою. Доля і особистість Мотрини Кочубей мало обходила істориків, її кохання сприймалося лише як штрих до образу Мазепи. Мотря була втіленням чистого кохання.

Та через всі оцінки і легенди проглядається образ юної української козачки кінця XVII — початку XVIII ст. — освіченої, бо гетьман дарує їй книжки, незалежної, сильної характером, бо йде проти волі батьків, готова порушити релігійні канони, кидає докори самому гетьманові, обережному в коханні.

Незвичайна доля судилася і Ганні Орлик. Історики писали про неї скупо. В дослідженнях Василя Різниченка, Бориса Крупницького вона згадується в колі української політичної еміграції початку XVIII ст. поруч із чоловіком, гетьманом в екзилі Пилипом Орликом.

Одружилися вони в листопаді 1698 р. задовго до еміграції. Ганна ввела Пилипа, здібного, але бідного писаря Генеральної військової канцелярії, в коло козацької аристократії Лівобережжя, своїм посагом зміцнила матеріальний добробут сім’ї. Орлик завдяки природним здібностям, невсипущій енергії, зробив блискучу кар’єру – став генеральним писарем.

Кривавий червень 1709 р. збурив спокійне життя. Ганна з дітьми пішла за чоловіком у вигнання. Життя в Бендерах позначене смертю Мазепи та виборами Пилипа гетьманом України. Обрання було не тільки честю для Орлика, а й тяжким тягарем, адже він нічого не дістав зі скарбів Мазепи, і весь час мусив витрачати власні кошти на загальну справу. Добробут родини було принесено в жертву патріотичним завданням визволення України від чужоземного гніту. Ганна з розумінням ставилася до чоловікових справ, була люблячою дружиною. В Бендерах сім’я поповнилася сином Яковом та донькою Марфою.

Згодом — сповнене нестатками, політичними розчаруваннями життя у Швеції, Ганновері, Вроцлаві. Агенти російського царя полюють за родиною. У березні 1721р. вони намагаються вдертися до помешкання, де знайшла прихисток Ганна з дітьми, щоб арештувати її та вивезти до Росії і тим завдати гетьманові смертельного удару.

Переховування в монастирях, матеріальна скрута, непевне становище, яке з лютого 1722 р. ускладнюється довгою розлукою з чоловіком. Пилип Орлик в інтересах українських справ змушений був виїхати. Ганна заставляла одяг, аби мати з чого жити.

Після смерті чоловіка вона з сином Григорієм прагне продовжити його справу зі створення загальноєвропейської коаліції проти Росії. Цим намірам не судилося збутися. Ганна померла у Франції.

Дві такі різні жіночі долі, а в кожній віддзеркалені найти новіші риси українки — козачки доби Гетьманської держави: освіченість, сильна воля, здатність любити і розділяти з коханим всі незгоди життя.

Матеріали підготувала Анна БОГДАН, членкиня Союзу українок.
«Гуцульський край», №27, 3.07.2020 року

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Архів публікацій