«Дорога, з якої повертаються не всі».

До 30-ї річниці виведення радянських військ із Афганістану.

Саме під такою назвою 15 лютого працівники Косівської ЦРБ провели урок-реквієм з працівниками Косівського ЦПЗ №3 «Укрпошти». Була організована тематична викладка літератури до даної теми. Урок-реквієм провела автор цих рядків.

Щоб мати майбутнє, слід пам’ятати і шанувати своє минуле, яким би гірким воно не було. В історії нашої держави є багато визначних дат і подій, серед яких є, на жаль, і такі, що викликають сумні спогади та біль. І серед них – Афганістан…

15 лютого 1989 року стало не лише днем виведення радянських військ із Афганістану, а й днем єдності, афганського братства, днем вшанування світлої пам’яті тих, хто не повернувся з того пекла. Вічна їм пам’ять. Всі присутні пом’янули їх хвилиною мовчання. Минуло тридцять років, але рани цієї війни кровоточать і досі. Матері не не можуть забути загиблих синів, а дружини і діти – чоловіків та батьків.

Молоді люди йшли туди не за орденами й медалями – вони свято вірили , що виконують інтернаціональний обов’язок.

Афганська війна тривала майже десять років. Скільки безглуздих смертей! Скільки горя…

Афганістан – це держава, що знаходиться в Південно-Східній Азії, де проживає 17 млн. людей, із них 8 млн. афганці, а решта таджики, туркмени, узбеки, хазарейці. Столиця місто Кабул. До середини 70-х років двадцятого століття це була одна з найвідстайліших країн світу.

27 квітня 1978 року афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя, скинув монарха, проголосив Афганістан республікою. Це була квітнева революція. Новий уряд запровадив початкову освіту, надав право жінка зняти паранджу. Почалися репресії проти духовенства, закривалися і руйнувалися мечеті.

У мусульманських країнах такі заходи були приречені на провал, бо суперечили нормам шаріату. Вожді не визнавали нового уряду. У країні спалахнула громадянська війна.

На допомогу республіканському уряду 27 грудня1979 року були введені радянські десантні частини в Баграм, Кабул та інші великі міста, а згодом вони були втягнуті у бойові дії по всій країні.

Так, розпочалася війна, що проходила під гаслом «Надання інтернаціональної допомоги братньому народу».

30 років минуло з часу радянських військ із Афганістану, а події в цій країні залишаються живим болем для багатьох колишніх солдатів та офіцерів, що воювали на цій війні.

Вони живуть серед нас, і ці ще молоді чоловіки, сповнені енергії та сил. Їм зараз виповнилося 50-55 літ. Але у їхніх серцях живе те, суті чого, на щастя, не знає більшість із нас.

У їхніх душах все живе війна. І часом у ночі вони прокидаються від снів, у яких гримлять вибухи, свистять біля скронь кулі, палає збитий в ущелені вертоліт. І товариш, з яким щойно ділив цигарку, коротко скрикнувши, падає горілиць, поспішивши полетіти до дому на «чорному тюльпані».

В нас на даний час на Сході України триває теж затяжна п’ятирічна війна. Але поки на землі існують гарячі точки, і поки порушується біблійна заповідь «Не вбивай», ми не повинні заспокоюватися.

Там, де проливається кров, виростає ненависть. Де виростає ненависть сіється смерть. Афганські рани ще довго болітимуть нам.

Тисячі хлопців повернулись до дому з тієї війни у цинкових гробах, десятки тисяч прийшли зі скаліченими тілами і душами.

Воїни-інтернаціоналісти виконали свій обов’язок. Наш обов’язок – підтримати їх, навчитися самим, і навчити інших пам’ятати про загиблих і шанувати живих.

Зігріймо увагою ветеранів-афганців, які і зараз живуть поруч із нами.

Всі працівники Косівської ЦРБ взяли участь у святкуванні і вшануванні воїнів-афганців у Народному домі м. Косів.

Підготувала
Кікоть Галина Олексіївна
бібліотекар Косівської ЦРБ

Share

Прокоментуй!

Залишити відповідь

Ваш email не публікується. Обов’язкові поля позначені *.