Легенди Косова: Про кринчисту криничку

Є на схилі гори Голиці джерело. Тоненьким струмочком витікає зі святої землі чиста, як сльоза, водичка, збирається в невеличку з піщаним дном заглибину, а звідти струмочком через ліс жебонить униз, до людей. Звуть це джерело Кринчиста криничка. А чому – про це розповіла бабця Калина.

…Дуже давно, багато літ тому, Голиця була вкрита старезним лісом. Господарював у ньому Лісовик. Його слуга Полісун наглядав за порядком серед звірів. А помічники Блуд і Страх перешкоджали людям чинити шкоду в лісі, заводячи їх у непрохідні нетрі та лякаючи різними страшними з’явами і голосами. Тому нечасто тут з’являлися люди. Віднаджували їх від лісу й Лісниця, яка жила в лісі і якої боялися люди. Лісниця була дочкою суворого й гнівливого Лісовика, який дуже любив лякати людей, бо не терпів їх за те, що рубали дерева. Як і всі лісові панни, ця Лісниця була писаною красунею. Та Лісовик її краси не завважував, бо цінував лише одну красу – лісу.

Якогось весняного дня, колихаючись за своєю звичкою на вітах берези, Лісниця побачила леґіня, що йшов вузенькою стежкою. Лісова дівчина, щоб привернути його увагу до себе, почала співати, і спів її був такий ніжний, як шелестіння трави, як дзюрчання струмка, як щебетання пташеняти. Вона хотіла привабити хлопця і погратися з ним, як це звичайно роблять лісниці, мавки, русалки, — тобто залоскотати до смерті. Та коли хлопець наблизився, те недобре бажання зникло. Бо був він високий, стрункий, чорнявий, з ясними, розумними очима під високим чолом, і ті очі гляділи так ласкаво, доброзичливо, приязно, що Лісниця, хоч і не мала, як і всі лісові істоти, серця, все ж відчула солодке тепло в грудях.

Юнак зупинився і без страху дивився в очі лісової істоти.

— Яка ти красуня! — промовив він. — Я знаю: ти не людська дівчина, ти лісниця. Серед людських дівчат таких красунь нема!

— Якщо я тобі так подобаюсь, залишайся зі мною в лісі, будемо гратися, розважатися, веселитися!

— Ти прекрасна, ти справжній крин чистий…

— Чому, леґіню, так мене називаєш, що це означає?

— У наших святих книгах крином називають найдовершенішу квітку — білу лілею. Ти на неї схожа. Та я не можу з тобою залишатися, бо кохаю одну дівчину в селі.

— Хіба вона файніша за мене?

— Ні, красуне. Але вона має те, чого не маєте ви, лісові істоти: серце.

— Серце? Що ж воно за дорогоцінність?

— Будь-яка дорогоцінність — ніщо в порівнянні з серцем. Бо тільки в ньому зароджуються добро, милосердя, співчуття, любов — усе те, без чого ми перестали б бути людьми. Ми, люди, порозуміваємося між собою мовою, говоримо. Але найрозумніша у нас мова — це нечутна мова сердець. Без неї немає справжньої любові. Я милуюся твоєю красою, крине мій чистий, але не можу залишитися з тобою. Пробач мені, лісова істото, але інакше бути не може.

— Яка ж я нещасна! О, матінко Земле, відтепер не буде мені щастя в лісі, то ж візьми мене в себе! — заволала Лісниця і залилася сльозами. Земля тихо розкрилася і заховала в собі Лісницю.

Вона й досі перебуває там і ллє безупинно сльози через те, що не мала щастя зазнати любові.

Із її сліз народилося джерело, яке назвали Кринчиста криниця — бо крином чистим назвав юнак красуню лісницю.

Кажуть, вода з цієї кринички дуже помагає тим, хто прагне справжньої, щирої любові.

Share

Comments are closed.

Оголошення

При Косівській міській бібліотеці відкриваються безкоштовні курси режисури, кіно та журналістики, які будуть проводити Генкалюк Руслан — режисер-документаліст та Цуприк Діана — тележурналіст. Запрошуємо всіх бажаючих! Контактні телефони: 0967673966, 0979111824

Архів публікацій