На засіданні Клубу інтелігенції вшановувалася пам’ять про великих українців — Івана Миколайчука та Івана Крип’якевича

29 червня 2016 року в Косівській ЦРБ відбулося чергове засідання Клубу інтелігенції де вшановувалася пам’ять про великих українців: Івана Миколайчука, Івана Крип’якевича.

У червні виповнилося 75 років від дня народження геніального актора Івана Миколайчука.

Його можна без перебільшення назвати генієм, обличчям і душею вітчизняного кінематографа. У 1960–70-х він був зіркою, якою захоплювалися не тільки на Батьківщині, а й у Голлівуді. А тепер, через 30 років після його смерті, Миколайчук — це надбання українського народу, самородок, народний артист. Про творчий доробок Івана Миколайчука розповідала Галина Олексіївна Кікоть — бібліотекар Косівської ЦРБ, та організувала тематичну поличку до ювілею (про нього).

Іван Миколайчук народився 15 червня 1941 року на Буковині, у мальовничому карпатському селі Чортория. Родина була великою, десятеро дітей. Іван був четвертою дитиною. Ріс допитливим, не знаючи нотної грамоти, грав на різних музичних інструментах. Незважаючи на усі труднощі, родина спромоглася відправити його на навчання до музичного училища у Чернівці. Далі навчання у театральній студії при Чернівецькому драматичному театрі ім. О. Кобилянської.

У 1961 році Миколайчук вступив до Київського театрального інституту ім.. Івана Карпенка-Карого. Він навчався у майстерні відомого режисера Віктора Івченка, паралельно працював на кіностудії. Саме завдяки своєму вузівському керівнику студент потрапив у «Тіні забутих предків» і здобув світову славу.

Паралельно з «Тінями…» Миколайчук грав роль Тараса Шевченка у стрічці «Сон». Після приголомшливого успіху двох фільмів, Миколайчук активно знімається у кіно. Ще однією сторінкою творчості Миколайчука стала стрічка Бориса Івченка «Пропала грамота». Тут він проявив себе не лише як талановитий актор, а й як співрежисер фільму, музичний оформлювач. У стрічці «Білий птах з чорною ознакою» Іван виступив ще й сценаристом. Фільм підняв небезпечну у радянські часи тему — розповів про долю повстанців УПА.

«Білий птах…» отримав міжнародне визнання, а його творці — випробування і переслідування. Протягом важких 70-х років Миколайчуку створюють численні перепони у роботі, а його прізвище безжалісно викреслюють з усіх творчих списків. І попри все Іван зумів втілити давню мрію — зняти власний фільм «Вавилон ХХ», який став справжнім вибухом.

Далі були фільми «Лісова пісня. Мавка», «Така пізня, така тепла осінь», «Легенда про княгиню Ольгу» та інші роботи.

Однак доля Івана Миколайчука була все важчою. Все, що він робив, називали «націоналістичним», а сили його танули і танули…

3 серпня 1987 року на 47 році Великий українець відійшов у вічність. Україна втратила ще одного вірного сина, а українська культура — неординарного митця.

Про Івана Петровича Крип’якевича — історика, академіка АН УРСР, професора Львівського університету, директора АН України, автора ряду наукових досліджень про українську козацьку державність та Богдана Хмельницького, ряду підручників з історії України доповідала Мартинюк Галина Мирославівна — викладач суспільних наук Косівського училища декоративно-прикладного мистецтва.

Вона докладно розповіла біографічні дані і про творчий доробок великого українця.

Минулої неділі у с. Старий Косів відбувся величезний захід пам’яті сестер-служебниць, які працювали в захоронці м. Косова в 1932–1939 роках.

У рамках заходу було проведено регіональну науково-практичну конференцію «Духовне виховання та національна свідомість у контексті розбудови держави України: історичний аспект і сьогодення».

На засідання до нас завітала вихованка Косівського дитячого будинку №1 (вул.Тиха) Гуменюк-Павлик Наталія Петрівна. Вона розповіла про своїх сестер милосердя (монахинь) УГКЦ. Вони гріли дітей-сиріт своєю посмішкою, добротою. Замінили дітям-сиротам рідних матусь, батьків. Це — люди з благородною вдачею, життєвим покликом сіяти добро, талантом культурного спілкування. Перед цими жінками всі вихованці дитячого будинку низько схиляють голови вдячності, припадають на коліна. Всіх їх життя розкидало по світу, всі вони досягли бажаних високих результатів — виховання.

Всі сестри-Василіанки були глибоко віруючі, вчили християнської етики, молитов, звичаїв, обрядів, прищеплювали любов до ближнього, шанувати предків, друзів, підтримувати у скрутну хвилину один одного. Вони зуміли все це передати своїм вихованцям, які по всьому світу і підтримують по даний час тісні зв’язки між собою.

Засідання пройшло досить цікаво, насичено новою і корисною інформацією.

Працівники НПП «Гуцульщина» для бібліотеки подарували нову книгу за редакцією Ю.С.Шпарика, Ю.П.Стефурака, В.П.Лосюка «Відновлення корінних природних комплексів Косівщини».

Share