Андрей Шептицький — праведник світу

Постать митрополита Андрея Шептицького – одна з наймогутніших і найславетніших в українській історії ХХ століття.

Славетні особистості – немов високі гори, сніжно-білі вершини яких видно за багато десятків кілометрів, бо не можуть закрити їх ні височінь дерев, ні складки поверхні Землі. Митрополит Андрей Шептицький, безумовно, заслужив бути названим славетним, бо немає практично жодної ділянки суспільно-політичного життя Галичини в ХХ ст. (Східної Галичини), де б ми не зустрічалися з ділами та впливом його особи.

Саме цій найславетнішій і наймогутнішій історичній постаті, яка творила історію України, митрополиту Андрею Шептицькому, якому 29 липня виповнилось 150 років від дня народження, було присвячене липневе засідання Клубу інтелігенції Косівщини ім. І.А. Пелипейка, що діє при Косівській центральній районній бібліотеці. На засідання був запрошений отець Роман Іванюлик, декан Косівський Коломийсько-Чернівецької Єпархії УГКЦ. Саме він розпочав вшанування свого наставника.

Суспільство досі недостатньо оцінило його інтелектуальну спадщину, організаторський талант і велику працю на ниві просвітництва та захисту прав людини.

Школи, лікарні, храми і музеї засновані і фінансовані владикою, стали свідченням того, як добрі наміри втілюються в добрі справи. Андрей Шептицький після відновлення Галицької митрополії (1808 р.) був восьмим очільником Української греко-католицької церкви. У 35 років вступив на престол митрополита Галицького, архієпископа Львівського і єпископа Кам’янця-Подільського.

Майбутній митрополит народився в сім’ї польського графа Яна Шептицького. Під час хрещенням хлопчика назвали Романом-Олександром-Марією. Батько походив зі знатного галицького роду, полонізованого у ХІХ ст., отож члени родини стали франкомовними римо-католиками.

Графиня Софія, його мати, мріяла про духовний сан для сина. Тим паче, що цього прагнув і Роман. Разом із матір’ю він побував на аудієнції у Папи Лева ХІІІ. Щойно здобувши ступінь доктора права, став послушником Добромишльського монастиря, а наступного року (1889) Андрей (взяв ім’я на честь апостола Андрія Первозванного) прийняв вічну чернечу обітницю в Кристинопольському монастирі й посвятився в ієромонахи. Однак продовжував навчання, опанував філософію та теологію у Мюнхені й Відні, здобував наукові ступені доктора філософії, вільно володів німецькою, французькою, італійською, грецькою мовами, латиною та івритом.

1896 року Андрей Шептицький став ігуменом монастиря Святого Онуфрія у Львові, а згодом – професором теології у Кристинополі (тепер Червоноград Львівської області). У 1899 році Шептицького призначили Станіславським єпископом (нині Івано-Франківськ).

Тутуруш Володимир Васильович – громадський діяч, лікар розповів про подорожі А. Шептицького по Гуцульщині. Коротке єпископство у Станіславі (1899-1900 рр.) Шептицький розпочав з відвідування гуцульських і буковинських парафій. Ніхто з єпископів доти не писав до гуцулів послання їхнім діалектом («До моїх любих гуцулів»). Шептицький першим із вищих ієрархів греко-католицької церкви почав спілкування з вірними народною говіркою.

Тридцятип’ятирічний єпископ дбав про підвищення освітнього рівня духовенства, зміцнення парафіян у католицькій вірі, активно спілкувався з галицького інтелігенцією.

Широко розгорнутою була діяльність Митрополита на ґрунті розвою національної культури, освіти та охорони здоров’я.

В 1905 році він заснував у Львові церковний музей, який згодом перейменували на Національний музей ім. митрополита А. Шептицького. 13 грудня 1913 року він передає в музей унікальну збірку українського мистецтва ХІ-ХХ ст., закупив для нього сучасне обладнання. До 1939 р., музей нараховував понад 80 тисяч експонатів у 10 відділах, видав 16 томів наукових записок, організував біля 70 виставок. При музеї діяла унікальна бібліотека : понад 30 тисяч томів альбомів з різних ділянок українознавства та історії мистецтва. Для львівських художників придбав окреме приміщення (вілла польського художника Я. Стика), де розмістилася художня школа О. Новаківського та майстерні М. Сосенка та О. Куриласа. Шептицький також заснував десятки іменних стипендій, які дали змогу не одній сотні юнаків здобути освіту медика, юриста, педагога у вузах Західної Європи.

Марія Влад – наша письменниця, поетеса, землячка – завітала до нас на засідання. Вона висловила велику шану і святість до А. Шептицького, до якого молиться щодня.

Роль Андрея Шептицького в історії держави – неоціненна. Він дав поштовх національній ідеї, культурі, постійно піклувався «Просвітою», «Рідною школою», «Пластом». Велику увагу він приділяв освіті народу і зокрема духовенства. Марія Влад представила підсумкову книгу поезій, яка нещодавно побачила світ «Барвінкові Розтоки» та зачитала свої поезії.

Досить цікавий матеріал, нікому ще не відомий подавав голова Клубу Зеновій Библюк, ветеран педагогічної ниви, просвітянин Тадей Яницький, Сафрон Глібовецький – член Клубу інтелігенції, Ганна Богдан – голова Союзу українок, Катерина Сусак – заслужений вчитель України, Людмила Луканюк – науковий працівник музею визвольних змагань, Роман Кабин – громадський діяч, просвітянин.

Підсумовуючи почуте отець Роман подякував всій почесній громаді за світлі спогади і вшанування свого наставника Андрея Шептицького, який віддав своє життя Церкві, Богу.

Боротися за незалежність держави – свята справа. Саме митрополит Андрей Шептицький був послом єднання під прапором Христа.

Катерина Романівна Сусак запропонувала о. Роману, щоб організувати по всіх церквах широке святкування, в пам’ять про цю святу людину.

Дух Андрея Шептицького вітає між нами і ми повинні, як сказав о. Роман продовжувати будувати просвітництво і молитися за прославу Слуги Божого митрополита.

Завідувач сектором краєзнавства Косівської ЦРБ Гуралюк П.В. підготувала пам’ятку користувачу «У струну гуцульської душі» (до 150-річчя від дня народження Андрея Шептицького), а бібліотекарі відділу обслуговування організували книжкову поличку «Галицький митрополит».

Підготувала Кікоть Г.О. — секретар Клубу інтелігенції, бібліотекар Косівської ЦРБ.

Share