Українська святиня під святими небесами

Ясно-синій ранок 23 серпня 2014 року золотиться над Косовом сонячним промінням, містом  линуть українські маршові мелодії, стрілецькі, повстанські і євромайданівські пісні.

До  майдану Незалежності у маєві синьо-жовтих стягів сходяться гурти святково вдягнених косів’ян і мешканців інших населених пунктів, зливаються воєдино і колишні Борці за волю України, і нинішні, представники політичних і громадських організацій, службовці, юнацтво і дітвора.

Рівно о дев’ятій годині голова райдержадміністрації Роман Матейчук оголошує про відкриття урочистостей з нагоди підняття Державного Прапора України.

Заступник військового комісара Косівсько-Верховинського об’єднаного військкомату Ігор Соківка подає команду «Шикуйсь! Струнко!» і рапортує голові районної державної адміністрації Роману Матейчуку, голові районної ради Михайлові Шатруку, міському голові Миколі Фокшею про готовність до проведення урочистої церемонії з підняття Державного Прапора України.

Згадані керівники підходять до головного флагштока району. Цілують краєчок Прапора і під мелодію Державного Гімну України один із бійців підрозділу територіальної оборони району піднімає Прапор на верх флагштока.

Роман Матейчук звертається до учасників урочистостей:

— Погляньте: під святими небесами наша українська святиня, наш національний синьо-жовтий прапор, який ми підняли на флагшток під прекрасну мелодію невмирущого Гімну  України.

Ми відчуваємо врочистість і радість. Але уявіть, якою радісною є поява синьо-жовтого прапора після постійного переховування і підвалах і бомбосховищах, щохвилинної загрози загинути від куль московських спецпризначенців і п’яних орд сепаратистів для жителів звільнених українськими військами сіл і міст на Донеччині і Луганщині. Де у цих областях появляється наш національний прапор, там появляються радість мирного життя, зарплати і пенсії. І для тих жителів Донбасу, які  сприймали синьо-жовтий прапор вороже, він став святинею.

Але страх і жах поразки, повного краху навіює синьо-жовтий прапор на Путіна і промосковські банди на Україні. А ця поразка близька. Синьо-жовтий прапор замайорів на найвищому будинку у центрі Москви. Це параліч для Путіна і його системи, це попередження про неминучий крах. Слава відважним молодим людям, які наражуючи себе на смерть, встановили українську національну святиню у центрі Москви! Слава всім, хто зі зброєю в руках відстоює незалежність України на сході України! Слава всім Борцям за волю України! Слава Україні!.

Виступаючи на косівському Майдані ще в січні, я казав, що бандитський режим Януковича впаде перед самим Шевченківським ювілеєм. Це трапилось раніше. Я вірю, що ця війна з московсько-путінським режимом закінчиться швидше, ніж ми сподіваємося.

Я прошу не хвилиною мовчання, а, як належить християнам, молитвою до Бога пом’янути  всіх, хто поліг за волю України у різні часові виміри, на Євромайдані і в АТО, бо їм найбільше потрібна молитва! Якби не жертвували своїм життям всі, хто бере участь у АТО, над Косовом напевно літали би вже російські бомбардувальники і творилося б те саме, що на сході України.

…Всі учасники моляться за душі полеглих у нинішній війні  з московськими  агресорами з глибоким усвідомленням  ролі оборонців у збереженні миру на решті української землі.

Завжди пам’ятати про Борців за волю України минулих часів і про нинішніх Героїв Євромайдану і АТО, зі святістю ставитись до національних святинь закликає голова районної ради Михайло Шатрук.

Зробивши лаконічний екскурс у минуле з історії національного синьо-жовтого стягу, міський голова Микола Фокшей детально оповів про події, пов’язані з національною святинею нині.

— Доля нашого стягу така, — сказав він, — що використовуємо його і для проведення  урочистостей, і під час похоронів полеглих за волю України. Шкода, що змушені хоронити наших Героїв і  на 23-му році нашої незалежності. Але, дай Боже, щоб це було востаннє, щоб синьо-жовтий стяг ми використовували лише для святкових заходів.

Лине пісня про український прапор. Він розвівається синьо-жовтими кольорами на флагштоці, на державних установах, приватних будівлях, в дитячих ручках. Розвівається кольорами гербів древньоукраїнських земель, київських князів, прапорів Запорізького війська, Січового Стрілецтва, УНР,  ОУН, УПА, нинішніх націоналістичних організацій.

Як пам’ять про загиблих євромайданівців, полеглих в АТО звучить реквієм «Пливе кача…».

Василь ГЛІБЧУК

На світлинах: фрагменти із  відзначення Державного Прапора України в Косові

Фото Ярослава ТИМОФІЙЧУКА