Теофіл Окуневський — «Адвокат із Яворова»

Косівська центральна районна бібліотека
Сектор краєзнавства

«Адвокат із Яворова»

(до 155-річчя від дня Теофіла Окуневського  (1858-1937), адвоката, громадського діяча родом з с. Яворів Косівського району)

БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА

Косів, 2013

Теофіл Окуневський (народився 7 грудня 1858 року в с. Яворів (сучасного Косівського району) – помер †19 липня 1937 року) – український юрист, адвокат, дипломат, громадський і політичний діяч.

Теофіл Окуневський

Син греко-католицького священика о. Іполита Окуневського, як і його брат Окуневський Ярослав, стопами батька і діда не пішов, присвятивши себе світському служінню. Але й на цій стезі ним було зроблено так багато, що про життя і діяльність Теофіла Окуневського варто написати окрему книгу.

Закінчив правничий факультет Віденського університету. З 1885 року кандидат адвокатури у Станіславові, 1890 року відкрив власну адвокатську канцелярію в Городенці, займаючись активною громадсько-політичною роботою. Ще у 1880-х роках він познайомився з Іваном Франком і Михайлом Драгомановим. Переписка з останнім склала цілий том, виданий М. Павликом 1905-го року, але цю книгу годі знайти в бібліотеках навіть після відкриття пресловутих «спецхранів».

Теофіл був активним ініціатором створення галицько-української національної політичної партії, співавтором програми і статуту «Радикалів» (разом з І. Франком і М. Павликом). Але політика – то річ, безумовно «підленька», тут друзів не буває. Отож, коли після виборів до сейму Т. Окуневський став послом (по-теперішньому – депутатом), а Франко і Павлик – ні, то у «однопартійців» почались чвари і непорозуміння, які врешті-решт привели до виходу з партії спочатку Окуневського, а пізніше – й Франка. Дружба з М. Павликом не склалась й з інших причин – французи у таких випадках говорять «шерше ля фам» – шукайте жінку. Жінка була, — і не якась, а сама Соломія Крушельницька, співачка світової слави. І ще відносно молодий Теофіл і добряче підтоптаний М. Павлик любили артистку, а вона намагалась підтримувати максимально дружні стосунки з обома, рішуче відводячи «зазіхання» на її свободу.

У найповнішому, 50-томному виданні творів І. Франка ім’я Т. Окуневського фігурує понад 20 разів (!) у найрізноманітніших ракурсах. В одних випадках Іван Якович хвалить Теофіла, захоплюється його мужністю, в інших — гудить нещадно й гостро. Виходить як у Оскара Уайльда: в політиці нема ні вічних друзів, ні вічних противників, є тільки вічні інтереси. Можемо, однак, вважати, що в цілому І. Франко і Т. 0куневський завжди залишались приятелями. Є думка, що вперше вглиб Гуцульщини, а саме до Яворова, Франка запросив Теофіл Окуневський.

Початок липня 1889 р. обраний послом Галицького сейму від IV курії 11-го Коломийського виборчого округу як представник народовців. Мандат здобув без особливих труднощів (набрав 96 голосів, суперник – князь Пузина – 70; застосував тактику безпосереднього спілкування з виборцями на вічах, під час переїздів чи піших переходів від одного населеного пункту до іншого). Вступив до русько-українського парламентського клубу під проводом Юліяна Романчука. Окуневський на всіх рівнях відстоював українські національні інтереси ( за що йому не раз діставалось від польських шовіністів (про це неодноразово згадує І. Франко). Документи засвідчують, що 1889 року з причини політичної суперечки у Сеймі  викликав на поєдинок польського депутата Томіслава Розвадовского, легковажно прийнявши виклик, граф у підсумку ганебно втік з місця двобою без одного вуха (дуель відбувалася на шаблях) — Окуневський вмів постояти за себе й свої погляди.

Заснував, очолив філію товариства «Просвіта», ініціатор, один з фундаторів гімназії товариства «Рідна школа» в Городенці. Обирався делегатом Городенківської повітової ради, міський голова (бурґомістр) Городенки з 1898 року (намісництво не допускало до урядування). 1899 р. один із засновників УНДП. Олесницький Євген був захисником Теофіла Окуневського на коломийському процесі за зневагу намісника Казимира Фелікса Бадені.

Посол до парламенту Австро-Угорщини від повіту Заліщики; Галицького сейму від радикальної партії (1895–1901 і 1907–1918 рр.).

Під час І-ї світової війни заарештований російською окупаційною владою, ув’язнення відбував у Чорткові. 1915-1917 років працював у Києві. 1917-1918 років працював начальником повітового суду в Городенці.

У період ЗУНР — комісар Городенківського повіту, член президії Національної Ради ЗУНР.

Розповідаючи коротко про громадсько-політичну діяльність Теофіла, відмітимо, що саме з його ініціативи і настійливих домагань австрійський уряд виділив кошти на будівництво дороги Косів — Жаб’є. «Цісарську дорогу», як її називали, будували переважно італійці. Зведені ними із знанням справи захисні мури стоять і функціонують досі.

Як же склалось його особисте життя? Роман з Соломією Крушельницькою тривав понад 10 років і лише після категоричної відмови співачки вийти заміж і покинути сцену стосунки між ними припинились. У 40- річному віці Теофіл познайомився в Києві з молодою, бездітною вдовою, росіянкою Марією Василівною (прізвище, на жаль, невідоме). Вони побрались і мали єдину дочку — Олену. В часи визвольних змагань, 1920-го року, коли Теофіл перебував у Парижі з дипломатичною місією, його дружина важко захворіла і померла у Львові. Похована на Личаківському цвинтарі. Час і обставини безслідно зрівняли її могилу.

Дочка Олена вийшла заміж за адвоката з Городенки Остапа Володимировича Кульчицького і мала трьох дітей: Марію, Надію і Остапа.

Похований  Теофіл Окуневський в родинному гробівці на цвинтарі Городенки (недалеко від одинокого дерева).

Видана Михайлом Павликом «Переписка Михайла Драгоманова з доктором Теофілом Окуневським» (Львів, 1905) є одним з основних джерел історії українського національного руху наприкінці ХІХ ст.

Література:

  1. Арсенич П. Дослідники та краєзнавці Гуцульщьни / П.Арсенич, І.Пелипейко .- Косів: Писаний Камінь, 2002 .- 280 с.
  2. Грабовецький В. Історія Гуцульщини: навч. посібн. / В.Грабовецький .- Косів:  Писаний Камінь, 2013.- 243 с.
  3. Гуцульщина / голова редкол. П. Лосюк .- Снятин : Прут Принт, 2002 .-123 с.
  4. Люблю тебе. Гуцульщино: навч.-метод. посібн./ за ред. П. Лосюка, А. Григорук .- Косів:  Писаний Камінь, 2012 .- 396 с.
  5. Пелипейко І. Косів: люди і долі / І.Пелипейко .- Косів: Писаний Камінь, 2001.- 368 с.
  6. Пелипейко І. Містечко над Рибницею / І.Пелипейко .- Косів: Писаний Камінь, 2004 .- 572 с.
  7. Плай / упоряд. І. Пелипейко .- Ред. журн. «Гуцульська школа», 1996 .- 415 с.
  8. Мохорук Д. Ярослав Окуневський – адмірал з Гуцульщини / Д. Мохорук // Гуцули й Гуцульщина .- 2011.- № 3(4) .- С. 78-83

Матеріал підготувала  завідувач сектором краєзнавства – П.В. Гуралюк
Комп’ютерний набір  бібліотекаря сектору краєзнавства – М.Я. Шушельницька

Share

Прокоментуй!

Залишити відповідь

Ваш email не публікується. Обов’язкові поля позначені *.