Наші земляки – лауреати Національної премії імені Т.Г.Шевченка

Ганна Василащук

(1924-2004), ткаля

Ганна Василащук

Народилася у селі Шешорах у селянській родині Василя та Людвіги Братівників. Упродовж свого яскравого життя вона була учасницею усіх культурних заходів у сільському клубі. Але її талант ніби причаївся, щоб вже у зрілому віці проявитися у ткацтві. Сама творила узори і придумувала їм назви. Передати поетичні строфи мовою кольорів та орнаментів – новий і цікавий напрям у мистецтві.

Наближався Шевченківський ювілей. Ганна Василівна вирішила вшанувати улюбленого поета рушниками під назвою “Вінок Кобзареві”, у який барвами і їх відтінками зуміла передати головний зміст безсмертних поезій великого Тараса, їхню образність, розмаїтість.

З рушників гуцульської ткалі, присвячених Кобзареві, було створено виставку у Державному музеї Т.Г.Шевченка в Києві.

Ганна Василівна здобула Шевченківську премію у 1968р. і стала першою із десяти наших краян-лауреатів.

Віра Вовк

(Селянська), (1926), поет, прозаїк, драматург, перекладач

Віра Вовк

Народилася у Бориславі, але батько Віри, Остап, походив з Тюдова, деякий час родина жила у Кутах. Пізніше Віра згадувала: “Це було вже в Кутах, над Черемошем, не в Бориславі. Мій батько мав уже при Косівській вулиці свою канцелярію, і до нього приходили з гір дядьки з мащеним волоссям і пахучими кептарями зарадитиси…”.

Навчалася Віра Вовк у Німеччині, вищу освіту здобула в університеті у Ріо-де-Женейро. Стала доктором філософії, професором, завідувачем кафедри порівняльного літературознавства.

Вона пише українською, німецькою, португальською мовами. У 1959р. в Бразилії видала “Антологію української літератури”.У 1960-х двічі приїжджала в Україну, видала низку поетичних збірок, стала лауреатом літературних премій багатьох країн, а звання лауреата Державної премії ім. Т.Г.Шевченка одержала в 2008 році, за “Поезії” – 2000; “Проза” – 2001; “Спогади” – 2003; “Сьома печать” – 2005; “Роман зілля” – 2007.

В одному інтерв’ю Віра Вовк сказала, що вважає своїм “найбільшим завданням поза Україною – плекання і поширювання нашої культури”. І це завдання вона виконує достойно, як виконали його усі наші краяни – лауреати Національної премії України ім. Тараса Григоровича Шевченка.

Василь Гарасим’юк

(1956), поет

Василь Гарасим’юк

Народився у Караганді, де відбували заслання його батьки. Дитинство його проходило в Прокураві, куди його родина повернулася після заслання. Вірші почав писати у початкових класах. З легкої руки редактора газети “Радянська Гуцульщина” Олександра Бартоша Василеві вірші часто друкували у районній газеті. Але до своєї першої збірки В.Гарасим’юк ішов ще 10 літ. І це був добрий знак долі, бо на навчання до Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка він прийшов уже сформованим молодим поетом.

Вірші В.Гарасим’юка насичені карпатським колоритом, вони і досі пахнуть смерекою і чебрецем.

У березні 2003 року Василеві Гарасим’юку присвоєно Національну премію України ім. Т.Г.Шевченка за збірку віршів “Поет у повітрі”. Слово В.Гарасим’юка не просто виважене й вивірене. Воно заряджене особливою енергетикою, що здатна проникати у найпотаємніші глибини нашого єства і вивертати навиворіт наші душі, повертати їх до повнокровного життя.

Роман Іваничук

(1927), письменник, літератор

Роман Іваничук

Народився в селі Трачі. Як літератор Іваничук виховувався в атмосфері новелістичної школи Стефаника, яким захоплювався ще його батько, простий сільський учитель, перший його літературний критик і наставник.

Популярність прийшла до Іваничука після появи у 1968 році історичного роману “Мальви”, який був офіційно заборонений, вилучений із бібліотек і повернувся до читача через роки. Проте ім’я автора роману читачі запам’ятали і кожного його нового твору очікували з нетерпінням і хвилюванням.

Історія у творах Р.Іваничука – це велетенський у часі простір людського життя, об’єднаний в один цикл, в один великий роман про рідну землю і її народ.

Упродовж майже півстоліття творчої діяльності письменника вийшло близько 60 книг, 16 історичних романів.

За романи “Вода з каменем” і “Четвертий вимір” Р.Іваничук був удостоєний Державної премії ім. Т.Г.Шевченка (1985). У 2009р. письменнику присвоєно звання “Герой України” із врученням ордена Держави.

Василь Лукашко

(1935-2008), різьбяр

Василь Лукашко

Народився в селі Смодній у селянській сім’ї.

Після закінчення школи пішов вчитися до відомого майстра-різьбяра Миколи Гавриша, а вже з 1978р. почав працювати у творчій бригаді ВХО “Гуцульщина” під керівництвом головного художника В.О.Шевчука, куди входили кращі різьбярі, столяри, килимарі. Це їхніми талановитими руками при оформленні обласного музичного-драматичного театру вдало поєднано різні матеріали: дерево, кераміку, скло, а кожен твір дарує естетичну насолоду і має мистецьку цінність.

Тарас Мельничук

(1938-1995), поет, політв’язень

Тарас Мельничук

Народився в селі Уторопах. Мав від природи яскравий, самобутній і щедрий талант.

Т.Мельничук – автор поетичних книжок “Несімо любов планеті”, “Із-за грат”, “Князь роси”, “Строфи з Голгофи”, “Чага”, численних добірок віршів у журналах, альманахах, колективних збірках газетах.
Життєвий шлях Тараса був важким і тернистим.

Поет мав достатньо можливостей щоб створити для себе легке життя. Але він мав ще й талант, а талант бог дає людині для того щоб вона поділилася ним з іншими.

За назвою збірки поезії “Князь роси”, відзначеної Шевченківською премією (1992), поета часто теж називали. У цій чисті росі вічно випромінюватиметься сонце бентежної душі великого Князя української поезії.

Дмитро Павличко

(1929), поет, перекладач, літературознавець

Дмитро Павличко

Народився у селі Стопчатові. Майбутній поет готував себе до наукової праці на літературній ниві. Поезія перемогла однак не знищила інтересу до літературознавства і критики.

Дмитро Павличко – поет тематично розлогий, майстер чи не всіх поетичних жанрів. Він дав нашій літературі блискучі зразки поеми, притчі, балади, рубаїв, короткого вірша, різних форм ліричної і філософської поезії. Чимало його віршів покладено на музику відомих композиторів.

Д.Павличко – лауреат Державної премії ім. Т.Г.Шевченка (1977) за книгу поезії “Любов і ненависть”. Його перекладацьку діяльність також відзначено багатьма літературними преміями.
2004 року Дмитро Павличко одержав найвищу нагороду – ” Герой України”.

Федір Погребенник

(1929-2000), відомий український літературознавець, фольклорист, культуролог

Федір Погребенник

Народився в багатодітній сім’ї в селі Рожнові.

Після здобуття середньої освіти продовжив навчання у Чернівецькому державному університеті, на філологічному факультеті, який успішно закінчив 1953 року. З 1959р. працював в інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка АН УРСР у Києві.

Федір Петрович – автор понад 1300 наукових публікацій у галузі літературознавства, фольклористики, журналістики, зв’язків української культури зі світом тощо. Підготував численні видання літературної класики – твори І.Франка у 50-ти томах (за цю роботу одержав Національну премію ім. Т.Г.Шевченка в 1988р.), Г.Хоткевича, О.Кобилянської, В.Стефаника, М.Черемшини та ін. Автор монографій, присвячених творчості Л. Мартовича, О.Маковея, В.Стефаника, українським пісням і думам.

Ф.Погребенник – автор розділів академічних історій української літератури та літературної критики численних енциклопедичних статей (УРЕ), УРЕС. Шевченківського і літературознавчого словників, дослідник українського письменства у діаспорі. Залюблений у фольклор, досліджував, публікував і пропагував його на радіо. Як колекціонер влаштував виставки раритетних видань, авторські передачі. Ім’я Федора Петровича Погребенника присвоєно школі у його рідному селі Рожнові.

Марія Стеф’юк

(1948), оперна співачка, народна артистка України, Народна артистка СРСР, Герой України

Марія Стеф’юк

Народилася у селі Рожнові.

Закінчивши в 1972 році вокальний факультет Державної консерваторії ім. П.Чайковського, назавжди зробила свій вибір – обрала оперний спів.

Вона прийшла до уславленої Київської опери, коли там на повну силу творили такі видатні майстри як: Євгенія Мірошниченко, Белла Руденко, Гізела Ципола.

Марія Стеф’юк була другою українською співачкою після Соломії Крушельницької, яка не стажувалася, а з величезним успіхом співала у міланському “Ла Скала” (1991р.) в опері Мусорського “Сорочинський ярмарок”.

За виконання головних партій в операх “Царева наречена” М.Римського-Корсакова, “Риголетто” Джузеппе Верді в 1998р. їй присвоєно Державну премію ім. Т.Г.Шевченка. За заслуги перед Батьківщиною у 2003 році нагороджено орденом княгині Ольги.

Володимир Шевчук

(1939-2009), художник, графік, інтер’єрник

Володимир Шевчук

Народився в селі Зеленому Гаю Заліщицького району на Тернопільщині, але Косів став для нього рідним з 1955р. – з часу вступу до Косівського училища прикладного та декоративного мистецтва. Рисунок та живопис у той час викладали відомі українські художники Є.Я.Сагайдачний, М.Р.Варення, Я.О.Очеретько та В.О.Лебедєв. Володимир працював у творчій групі Косівської фабрики “Гуцульщина”. Згодом навчався у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва, а після його закінчення знову повернувся до Косова на фабрику “Гуцульщина”, де згодом став головним художником. Володимир Олексійович упродовж 20-ти років очолював групу ВХО “Гуцульщина”.

Творчість художника є багатогранною. Він є автором проекту тематичного гобелену “Червоні маки” для залу урочистих подій у м. Косові.

Важливе місце у творчій діяльності В.Шевчука займає інтер’єрне оформлення громадських споруд: кафе, магазинів, ресторанів у містах Львові, Києві, Москві.

На особливу увагу заслуговує оформлення інтер’єру музично-драматичного театру ім. І.Франка в м. Івано-Франківську. До виконання цих робіт був залучений косівський різьбяр Василь Лукашко та інші.

У 1982 році Володимир Олексійович Шевчук і Василь Миколайович Лукашко у числі авторів і виконавців оформлення інтер’єру Івано-Франківського театру ім. І.Франка були удостоєні державної премії України ім. Т.Г.Шевченка.

Share

Прокоментуй!

Залишити відповідь

Ваш email не публікується. Обов’язкові поля позначені *.