Пам’ятники Т.Г. Шевченку в населених пунктах Косівського району

Косівська центральна районна бібліотека сектор краєзнавства

Косівщина вшановує Кобзаря

“І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.”
Т. Шевченко “Заповіт”.

Життя і діяльність поета й мислителя Т.Г. Шевченка – приклад непохитного патріота своєї Батьківщини, своєї «святої України», одного з найбільших у світів співців Свободи і Волі, натхненного апостола правди, миру й братання між людьми. Пізнавши на власному тяжкому досвіді, що то є несвобода і неволя, геніальний поет до кінця міг збагнути це і висловити знамениті слова, що стали воістину універсальною формулою, справедливою для всіх часів і народів:

Де нема святої волі –
Не буде там добра ніколи…

 

Його саможертовність у боротьбі зі злом – за справедливість, за національну і соціальну свободу свого народу – дарували йому пророче безсмертя:

…І оживу
І думу вольную на волю
Із домовини воззову!

Пройшли роки, наближається 200-ліття від дня народження Т. Шевченка, великої людини, українського генія. Народ пам’ятає його. Він житиме вічно, як і його твори.

Одним із проявів всенародної шани до Т.Г. Шевченка є спорудження пам’ятників Великому Кобзарю. Хоча великий поет і художник ніколи не перебував на Прикарпатті, лише на Івано-Франківщині  йому встановлено понад 170 пам’ятників – найбільше в Україні.

На сьогоднішній день на Косівщині споруджено 10 пам’ятників Кобзарю. Пропонуємо вашій увазі короткі дані про їхню історію та відкриття.

Матеріал підготувала: завідувач сектором краєзнавства  П. Гуралюк
Комп’ютерний набір: провідного інженера-програміста  М. Кабина

Пам’ятник Т. Шевченку в м. Косові

ТАРАС ШЕВЧЕНКО

Тарас Шевченко – більше, ніж людина.
Тарас Шевченко – більше, ніж зоря.
Тож сходиться уся моя родина,
Збирається довкола Кобзаря.

Збирається довкола України,
І знов гримить, реве старий Дніпро.
І дух наш підіймається з руїни
На щастя, на прозріння, на добро…

Богдан Радиш-Маринюк

Місто Косів

Пам’ятник Т. Шевченкові знаходиться на околиці міста, на березі ріки Рибниці – справа від дороги з Косова на Кути. Тут, на високому земляному насипі (символічній шевченківській могилі), на 3,5 метровому постаменті з сірого каменю встановлено гіпсове погруддя Кобзаря висотою 0,5 м. Загальна висота пам’ятника – 4,5 м. Пройшовши до пам’ятника 13 сходинок, читаємо: «Тарасові Шевченкові в столітні роковини уродин. Гуцульщина  1814-1914-1928».

Пам’ятник, виконаний скульптором М. Гаврилком, урочисто відкрито 19 липня 1914 р. Один з учасників цього всенародного свята, колишній український січовий стрілець Михайло Горбовий (1896-1941), залишив нам такі спогади. «…Селяни, інтелігенція, міщани, старі і діти… всі без розбору завзято працювали. Хто мав коня – возив глину, каміння, інші вдвійку носилками носили, а решту й так-таки голіруч двигав, котив або городником дернину копав – словом, кожний щиро старався по своїх силах спричинитися як-небудь до здригання доказу пошани і слави своєму Генієві… Могила росла таки на очах.

За два дні перед відкриттям пам’ятника була прибрана зеленню. Площа біля могили і Народний дім. 19 липня уже зранку стали надходити маси народу, хто пішки, возами або верхи на конях з навколишніх сіл Гуцульщини та делегації із Снятинщини на чолі з духовим оркестром, із Карлова та Коломийщини і Печеніжина теж з оркестром на чолі. Десь о 2 годині похід на чолі з оркестрою робітничого товариства «Воля» з Косова, що тривав півтори години, прибув на площу, де відбулося свято відкриття пам’ятника. Виступали промовці Устиянович, д-р Рондяк і д-р Трильовський.

Під час промов учитель Устиянович відкрив заслону, а многотисячна маса привітала свого генія грімкими оплесками й окликами “слава”. Рівночасно оркестри заграли національний гимн “Ще не вмерла Україна”. Відтак слідували співи, привіти численні і т.п., після чого розв’язано похід. Вечером у Народному домі відбувся концерт із багатою промовою під керівництвом учителя І. Устияновича».

Про величне шевченківське свято, якого досі не бачила Гуцульщина, згадували робітники солеварні Михайло Дзюбей та Дмитро Кременюк, котрі теж брали участь у спорудженні могили. Косівський муляр-каменяр Микола Юсипчук виготовив постамент, на якому було встановлено погруддя Шевченка.

На відкриття пам’ятника 19 липня 1914 р. зібралося близько двох тисяч людей. Декламували вірші поета, співали пісні на його слова. На урочистостях виступив уродженець Косова, відомий український письменник і громадський діяч, соратник Івана Франка Михайло Павлик.

У роки Першої світової війни пам’ятник було пошкоджено, а після війни, в 1923 р., польські шовіністи намагалися повністю знищити його, та це їм вдалося лише частково. Громадськість Косова добилася у влади дозволу на відновлення пам’ятника. З допомогою згаданого вже М. Юсипчука скульптурне зображення Кобзаря знову стало над Рибницею. Нове погруддя виготовив молодий львівський скульптор А. Коверко та архітектор О. Лушпинський, постамент виконав місцевий майстер М. Юсипчук. Вдруге урочисте відкриття пам’ятника відбулося 5 серпня 1928 р. На свято прибули представники зі Львова, Коломиї та навколишніх сіл. На урочистостях з нагоди відкриття був присутній і Василь Стефаник.

Під час Другої світової війни пам’ятник знову було пошкоджено, і знову гуцули відновили його.

Час та історичні події зруйнували і цей пам’ятник. Автором третього погруддя Т.Г. Шевченка став Святослав Добровольський, громадянин Австралії. Саме цей пам’ятник став свідком того, як після багатьох десятиліть, у травні 1991 року, знову пролунав Гімн “Ще не вмерла Україна”.

Цей пам’ятник було замінено гіпсовим погруддям.

За встановлення достойного пам’ятника взявся колишній заступник голови РДА, великий патріот М. Васкул. На його заклик відгукнулася громадськість міста та району.

Автором є скульптор Петро Штаєр. Виготовили погруддя у Львові, а працівники АТ «Скіф-Авто», яке очолює В.Й. Волощук, доправили його до Косова.

27 жовтня 2010 року було відкрито новий пам’ятник видатному синові України.

На історичному місці сьогодні височіє пам’ятник нашому пророкові і батьку нації Т.Г. Шевченкові.

Пам’ятник Т. Шевченку в с. Акрешори

Село Акрешори

У вересні 1998 р. в с. Акрешори Косівського району відкрито бюст Шевченка, який подарували національно-демократичні сили с. Космача. Раніше цей пам’ятник стояв у Коломиї, але в свій час його зняли із постамента і поставили бюст Леніна. В. Костюк із с. Годи-Турки передав погруддя в Космач, де його встановили біля Народного дому (13.07.1961 р.). Голова сільради Космача Палійчук отримав за це догану із занесенням в особову справу. Та пам’ятник не знімали аж до липня 1994 р., поки космачачи не встановили новий. А це погруддя після реставрації передали селу Акрешори.

Пам’ятник Т. Шевченку в с. Бабин

Село Бабин

Пам’ятник Т.Г. Шевченку у селі відкритий в 1991 році, виконаний скульптором з м. Городенка Ігорем Яшаном.

МОЛИТВА

Отче наш, Тарасе всемогучий,
Що сотворив нас генієм своїм,
На моїй землі як правда сущий,
Б’ющий у неправду, наче грім.

Ти, як небо, став широкоплечо
Над літами, що упали в грузь;
Віку двадцять першого предтечо,
Я до тебе одного молюсь…

Дмитро Павличко

Пам’ятник Т. Шевченку в с. Космач

Село Космач

Тут у жовтні 1994 року урочисто відкрито біля Народного дому пам’ятник Шевченкові. Автор – львівський скульптор В. Гурмак. 5 000 доларів на спорудження монумента виділив уродженець Космача, мешканець американського міста Детройта Семен-Роман Кушнірчук. Право відкриття пам’ятника надали синові Семена – Миколі та голові осередку УРП О. Кушнірчук.

ШЕВЧЕНКО

В літа князювання Микули
Були, кажуть, іншими дні.
А ми Алфавіт осягнули –
Читаєм романи складні.

Перелік рекордів і злетів
Несе нам – часу течія.
Багато ми знаєм поетів –
Не меркне Шевченка ім’я.

Чим далі відходять століття –
Шевченко все вище стоїть,
А думи й слова його світять
На обшир майбутніх стоїть.

Ярослав Ярош

Пам’ятник Т. Шевченку в с. Кути

Селище Кути

Пам’ятник Т. Шевченкові відкрито в 1961 році.

НАД «КОБЗАРЕМ»

Кобзар нам, мов тато і мати.
Візьми його. Й – далі неси.
Візьми його, доню і сину,
Як стяг. І – як долю та гімн…
Над все він хотів Україну
Навіки підняти з колін…
Помолюся Господу Богу,
Як прийде вечірня зоря,
А потім – вклонюсь від порога
Безсмертним словам «Кобзаря».

Анна Космач

Пам’ятник Т. Шевченкові в с. Микитинці

Село Микитинці

У Микитинцях пам’ятник відкритий 20 жовтня 1989 р. з нагоди 175-річчя від дня народження поета. Це – постать Шевченка (в шапці), який сидить з бандурою в руках. Фігура висотою 2,5 м виготовлена з гіпсу. Автори – Володимир та Галина Римарі. Ініціатором спорудження пам’ятника був сільський осередок Товариства української мови імені Тараса Шевченка. Комітет очолив інвалід війни М. Козлан. Кошти зібрані жителями села. Під час урочистостей вперше на Косівщині прилюдно підняли національні прапори.

Виступали Д. Гандзяк, В. Ганущак і І. Пелипейко, письменники М. Влад, Я. Ярош. Текст на пам’ятнику:

“Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люди, наша слава,
Слава України!”

Пам’ятник Т. Шевченкові в с. Середній Березів

Село Середній Березів

Пам’ятник Тарасові Шевченку, відкритий 16 березня 1992 року – скульптор Ю. Гав’юк з м. Рахова.

* * *
Так, це Шевченко, батько наш Тарас.
Лиш він один…
Як станемо народом сильним,
То не забудемо усі його заслуги,
Всі зашморги великі і малі
Й ту вічну борозну від його плуга,
Що так любив кавалочок Землі.
Він буде покоління дивувати,
Далекий і до себе рвучий,
Понад степами зірветься із кручі
І буде нас, як сонце, зігрівати.

Марія Влад

Пам’ятник Т. Шевченкові в с. Старі Кути

Село Старі Кути

Пам’ятник Т. Шевченку, відкритий 22 червня 1994 року. Скульптори: Василь і Володимир Одрехівські.

СОКІЛЬСЬКА СКЕЛЯ

І верхи, і гуцульські оселі,
І неначе якась сторожа,
Непокірна висока скеля
Перед дзеркалом Черемоша…
Тут Федькович свій слід залишив
І Франко. А звичайні люди,
Ті, що камінь з гори лупали
І прокльони слали цареві,
Гострі штуки докупи склали
В перший пам’ятник Кобзареві…

Степан Пушик

Пам’ятник Т. Шевченку на Сокільському

Село Тюдів «Сокільське»

На Прикарпатті першим своєрідним пам’ятником Шевченкові став пам’ятний камінь на високій Сокільській скелі. Це – чотиригранний кам’яний стовп, що звужується доверху. Його витесали гуцульські майстри із суцільного каменя в середині ХІХ століття. На цьому пам’ятнику, що мав спочатку інше призначення, викарбували Шевченкові слова:

“Схаменіться! Будьте люде,
Бо лихо вам буде!
Розкуються незабаром
Заковані люди –
Настане суд…”

Цей напис бачив Богдан Лепкий, який влітку 1894 р. приїжджав на відпочинок в с. Розтоки до о. Ковблянського. Письменник згадував: “…Між Кутами і Тюдовом – висока скеля над Черемошем Сокільська, яку так любив Федькович, зробила на мене сильне враження, як жодна гора в світі. Під Сокільським написав я той вірш “Гей, чудові наші гори””.

До пам’ятника підіймалися, мабуть, Іван Франко, Леся Українка (1901), Богдан Лепкий, Марко Черемшина та інші. Згодом пам’ятник було знищено.

11 листопада 1990 року на честь 175-річчя з дня народження Т. Шевченка у селі Тюдів Косівського району було відкрито пам’ятник, який встановлений на місці зруйнованого у 1930 р., виготовили його львівські скульптори Василь і Володимир Одрехівські, архітектор Костянтин Малярчук.

Із словами привітання виступили: голова обласної ради народних депутатів Микола Яковина, Зіновій Куравський, Іван Івасюк, Микола Никифорук та інші.

Пам’ятник Т. Шевченку в с. Шешори

Село Шешори

В центрі села, на високій могилі, не серед степу широкого, а в оточенні зелених гір стоїть п’єдестал. А на ньому – залізобетонне погруддя Тараса Шевченка, виконане скульптором Іваном Гончаром. Пам’ятник встановлено на місці зруйнованого угорцями. Ще в 1914 р. у селі була висипана символічна могила, що нагадувала гуцулам, неначе тут Канів. У 1936 р. громада села звернулася до косівського повітового староства за дозволом поставити на могилі погруддя, яке виготовив каменяр з с. Город Микола Юсипчук. Коли погруддя було таємно доставлено в село, польські жандарми заборонили його відкрити.

Заховане погруддя було встановлене на могилі, висипаній за козацьким звичаєм. Та його зруйнували у 1944 р. мадяри. Через 21 рік ініціатором побудови пам’ятника втретє був голова сільради Михайлюк. Студент Київського стоматологічного інституту Я. Геврич, родом із Косова, домовився зі скульптором Іваном Гончаром, що він виготовить пам’ятник.

На відкриття пам’ятника 8 серпня 1965 року стало прибувати багато тисяч людей із навколишніх сіл і міст: Коломиї, Івано-Франківська, Львова, Чернівців, Києва. Серед них – син Івана Франка – Тарас та онука Зеновія Франко, літературознавець Федір Погребенник, телеведуча Тетяна Цимбал,письменник Юрій Назаренко, журналісти В’ячеслав Чорновіл, Леонід Кореневич. Партійно-радянське керівництво Косова запросило на свято і обласне начальство. І тут з’ясувалося, що дозволу на відкриття пам’ятника немає, що була необхідна спеціальна постанова ЦК про спорудження пам’ятника. А тому без дозволу Києва з відкриттям треба зачекати. Щоб не допустити масового напливу людей, секретар обкому наказав загону міліції обступити Шешори з усіх боків, виставити пости на дорогах і завертати машини з людьми, що їхали на свято. З автостанції Косова у бік Шешор не вирушив жоден рейсовий автобус. Жителі райцентру і ближчих населених пунктів  добиралися до села відомими тільки їм гірськими стежками. А з віддалених сіл куди інформація не дійшла, колгоспні машини з людьми їхали до Шешор. Натикаючись на міліцейські пости, селяни залишали транспорт і йшли далі пішки.

Село одвіку не бачило одночасно стільки людей. Більшість була дуже обурена забороною. Тільки Шевченко під білим покривалом, немов зв’язаний, понуро мовчав. Міліція не підпускала людей до пам’ятника.

Стихійно виник мітинг, на якому виступали В. Чорновіл, З. Франко. Т. Цимбал читала уривки з “Катерини”, поклавши до невідкритого пам’ятника квіти. За нею понесли до Кобзаря вінки і букети інші люди.

Несподівано зринула пісня “На високій дуже кручі”, за нею друга, третя…

Через тиждень, 15 серпня, пам’ятник було відкрито офіційно. У чисто партійному дусі.

Share

Прокоментуй!

Залишити відповідь

Ваш email не публікується. Обов’язкові поля позначені *.