Спогади вічні

У спогадах вся правда. Правда й у тому, щоб знати про те, що раніше приховували, за що карали, чого не дозволяли. Тоді боялися сказати й слово, за яке можна було віддати життя. У страшні 1932-1933 роки й нічого не говорили, бо не могли. Хотілося лишень одного – жити.

Про такі жахливі події з історії українського народу, приурочені пам’яті жертв Голодомору, згадували і розповідали на засіданні клубу інтелігенції ім.І.Пелипейка та товариства «Просвіта» ім.Т.Шевченка, яке минулого тижня відбулося у світлиці районної бібліотеки. Цьогоріч цей день збігся у часі з відзначенням 125-річчя від дня народження велетня української літератури, журналіста і публіциста Михайла Ломацького. Саме йому учасники зібрання присвятили перше питання порядку денного, адже вважають за потрібне знати таких українців, як М.Ломацький, який із 20 своїх книг 13 написав про Гуцульщину.

Розпочав і вів засідання голова клубу З.І.Библюк. Розповідаючи присутнім (а їх, на жаль, зібралося небагато) про життя і діяльність Михайла Ломацького, Зіновій Іванович з усією щирістю намагався донести до слухачів, якою ж великою людиною для України, зокрема Гуцульщини, цей автор був, є і буде, головне, щоб про нього знали і пам’ятали. Адже відомий літератор, уродженець Поділля, не лише до нестями захоплювався нашим краєм, він і з повагою ставився до його жителів, а про багатьох не раз згадав у своїх працях. Такою історією поділився з присутніми косівчанин  Ю.Лепкалюк.

Пан Юрій представив книжку М.Ломацького «З гір Карпат», яку автор написав про родину Лепкалюків. Саме з цієї праці — підшитої копії, що реліквією є для родини Лепкалюків, можна довідатися про славнозвісного інженера Лепкалюка, який зробив великі відкриття в Америці, про якого знають саме там, але, на жаль, не в Україні. А це, можливо, — знахідка сьогодення, і її подарував нам не хто інший, а Михайло Ломацький.  Цікаво, а скільки ще таких відкриттів зробив автор про Гуцульщину і гуцулів?

Скільки ще історії, можливо, не знаємо? Саме це питання не раз обговорили на засіданні, щоб не втрачати те, що маємо, і знаходити таке, про що ще не відомо, щоб якомога більше донести до наступних поколінь.

Так від покоління до покоління в останню суботу листопада українці запалюють свічку пам’яті про жертв Голодомору (1932-1933 рр.). Про це нагадала і коротко розповіла про страшні події того лихого часу бібліограф Косівської центральної бібліотеки Уляна Книш. Це питання було останнім у списку для обговорення і найболючішим. Від сумних спогадів навіть наверталися сльози, бо спокійно говорити про цей відрізок часу в історії людства нелегко й через роки, особливо тим людям, у пам’яті яких ще й досі перед очима «стоять живі картини». Хтось із співрозмовників розповідав про спогади свої родичів, хтось із контексту досліджених книг наводив приголомшливі факти, а хтось пригадав очевидне.

Поділився своїми спогадами про голодний 47 рік член клубу Юрій Лепкалюк. Він розповів, як в ті страшні часи сидів на снятинському вокзалі поруч з іншими людьми. І враз туди підійшли військові і під’їхали два вози. «Я довго думав, для чого під’їхали ті фіри, — пригадує з сумом пан Юрій, — вони забрали тіла вже померлих від голоду людей, які вже не встали, і вмить на вокзалі стало порожньо». Згадували і про «п’ять колосків», які ще довго переслідували людей після тих років. Не обійшли увагою й те, як відзначають пам’ять про Голодомор за кордоном, а як в Україні.

Порівнювати це, запевняють очевидці, не те що важко, а трохи соромно, бо там, за межами української держави, чомусь це виходить набагато краще. То ж у чому проблема? – запитували. І це питання було не останнім, яке порушили на засіданні. Серед них і те – як бути з молоддю? Як розповісти  дітям про те, чого, можливо, і в книжках не знайти і скільки взагалі книжок сьогодні вони читають? Щоб якось наблизити майбутні покоління до тієї історії, запропонували організувати відкриту зустріч зі студентами, щоб вони з вуст очевидців почули про жахливі роки Голодомору. Цю пропозицію підтримав кожен.

Згодом потроху у світлиці районної бібліотеки ставало тихо, засідання закінчилося і всі покидали приміщення. Залишилися на столі лише книги, з яких працівники бібліотеки організували тематичну виставку під гучною назвою «Правда про Голодомор на Україні». Ці книги у бібліотеці вже давно чекають на своїх читачів.

Мирослава ДОЛИНЧУК, газета «Гуцульський край».

Share

Прокоментуй!

Залишити відповідь

Ваш email не публікується. Обов’язкові поля позначені *.