Моя Гуцульщина – чарівний край мистецтва

Косівщина – райський куточок української землі. Цей край славиться по всій Україні та за її межами, передусім, унікальними творами декоративно-прикладного мистецтва та самобутніми, професійними майстрами і народними умільцями. Цих людей по праву можна назвати карпатськими самородками й самоцвітами.

А ще Косівщину називають музично-пісенною. Вихідцем з цього краю є народний артист України, композитор і співак Остап Гавриш. Пісенну культуру в нас і у світі гідно представляють народні артисти України Марія Стеф’юк та Василь Ватаманюк. Серед помітних сьогочасних музикантів можна назвати заслуженого працівника культури України Дмитра Біланюка, талановитого композитора і співака, теж заслуженого працівника культури України Василя Звіздарика. В сузір’ї талановитих композиторів яскравіють імена Аннички Гнатишак, Петра Хруща, Мирослава Волощука, Романа Балагурака, Ярослава Грабовецького, Василя Вольського, Івана Близнюка, Олександри Василащук, Ярослава Ільницького, Григорія Пилип’юка та ін.

Творчу наснагу на Гуцульщині черпали Іван Франко, Леся Українка, Михайло Драгоманов, Михайло Павлик, Михайло Грушевський, Василь Стефаник, Марко Черемшина, Юрій Федькович, Сидір Воробкевич, Богдан Лепкий, Михайло Коцюбинський, Гнат Хоткевич, Платон Воронько, Тарас Мельничук, Дмитро Павличко, Марія Влад, Ліна Костенко, Михайло Стельмах, Іван Драч, Степан Пушик, Богдан Радиш, Віра Вовк і багато інших поетів і письменників.

Її досліджували безліч священників, етнографів, вчених, учителів, музикознавців, мистецтвознавців і просто небайдужих до Гуцульщини людей.

На Косівщині майже в кожній хаті б’ють творчі джерела. Хто ніжний і чутливий серцем, той взяв у спадок любов до прадідівських ремесел і запалив у собі іскру бажання продовжувати чудові мистецько-творчі традиції. Карпати надихають горян взятися за різець чи голку, ткацький човник чи глиняний круг, щоб сказати своє щире, свіже, неповторне слово про ці казкові плаї і діброви, рідні синьогори, розкішні вільні полонини і про легендарну шовкову косицю, квітку кохання – едельвейс.

В українських Карпатах збереглась унікальна культурна спадщина й традиції нашого народу – тому потребою сьогодення є необхідність охорони й підтримки гуцульської культурної спадщини.

Карпатські гори, де живе майже 18 млн. людей, вже 5 років знаходяться під охороною Міжнародного договору по збереженню багатої живої природи, дивовижних ландшафтів, архітектурних пам’яток та іншої культурної спадщини.

Дерев’яні церкви – унікальне явище світової культурної спадщини. Попри регіональні особливості має виразні риси першовзірців народної монументальної архітектури, що сягають часів язичництва та раннього християнства на Русі, наприклад ХХ ст., в Україні налічувалось 1900 дерев’яних храмів. Дві третини з них на Західній Україні.

Найстаріші дерев’яні церкви побудовані лише за допомогою сокири, без пили і рубанка, всі з’єднання зроблені за допомогою врубок, без цвяхів.

В цій писанці гуцульській
Душевна глибина
Жива блакить барвінка
Й хода весни красна.

Ви напевне догадались, що мова піде ще про один скарб народної спадщини – це писанки. Писанкарство – один із найдавніших видів народного малярства. Писанка – то своєрідний мініатюрний символ народного живопису. Візьміть у руки барвисте яйце, помилуйтеся красою розмаїтого орнаменту. Ви доторкнетеся до символіки прадавнього ритуалу, до самої історії.

Писанка – символ України, пам’ять про рідну землю, рідний край, оберіг на цій землі.

Вечори писанкові,
І гуцулки писанки пишуть.
У віск писанки,
А віск у пісню.
А по хаті – оленів,
А з воску – півні по хаті.
І бджіл, що вироїлись
Із черепка старого…
Гуцулки писанки пишуть
І несуть їх у Косів
Не для грошей,
А так просто,
Бо у горах
Пора писанкова.
Б. Радиш

До скарбів мистецької спадщини належить і вишивка.

Вишивка – один з давніх і найбільш поширених видів народного декоративно-прикладного мистецтва. Вона виникла дуже давно і передавалася від покоління до покоління.

На Гуцульщині вишивки вирізняються різноманітністю композиційного вирішення геометричних, іноді геометризовано-рослинних мотивів та багатством колориту. Кольорова гама базується на поєднанні яскравих контрастних барв – чорної, червоної, вишневої, оранжевої, жовтої, синьої, голубої, фіолетової та зеленої.

Основою всіх звичаїв, свят є – рушник. Без нього не обходиться ні одне свято. Рушник – це символ, оберіг народу. Традиційно з рушником вітали появу дитини в родині, з ним зустрічали, дорогих гостей. Його дарували старостам і зустрічали молодих після вінчання.

Гончарство
– є теж одним із скарбів гуцульської спадщини. Гончарні вироби виготовляють з опаленої гончарної глини. Це дуже стародавнє ремесло. Первісні гончарі формували вироби вручну, обліплюючи кошичок, камінь, дерев’яну форму скибками глиняної маси завтовшки в палець або обкручуючи за спіраллю стрічку глини, посуд виходив товстостінний з порушенням округлості.

Згодом це почало удосконалюватися, і вже виготовлялись гончарні вироби на крузі. Техніка точення на крузі давали змогу не лише збільшити випуск продукції, а й поліпшити її художній рівень.

У ХІХ ст. на Гуцульщині провідними осередками гончарства стали Косів, Пістинь. Косівська кераміка відома у світі.

Глечику мальований –
Ватрою цільований,
Димом закосичений,
Мій ти, не позичений,
Глиняний, закручений,
У вогні приручений.
На вогонь нанизаний
Полум’ям облизаний…
В фарбу щоки вимочив –
На полицю вискочив –
З жовтими оленями,
З квітами зеленими.
Косівський голублений,
Усіма ти люблений,
Глече-карапузику –
Пальців тепла,
Музико
Б. Радиш

Невід’ємною культурною спадщиною нашого гуцульського регіону – є пісні, колядки. Пісня – це бездонна душа народу. Це його крила. Кожна пісня пахне весняними дощами, гірськими потоками, зеленими лісами, материнськими теплими долонями.

Пісня – невичерпне джерело, святиня і скарбниця наша, яка передається від одного до іншого. В піснях розкриваються внутрішні світи людини, її переживання, настрої, зумовлених обставинами соціального чи побутового характеру. На Гуцульщині переважно все це передавалось коломийками.

Ми сьогодні згадали невелику частину народної мистецької спадщини Гуцульщини.

Батьківська хата, мамина пісня, бабусина вишивка, чиста криниця – це все наша родовідна пам’ять, наші непересічні символи, наші обереги.

Нам усім потрібно особливо шанувати обереги нашого Гуцульського краю, щоб не бути викинутим з життя, щоб наші нащадки теж продовжували оберігати культурну гуцульську спадщину.

Така Гуцульщина!
Тут все співа:
Про волю – птаха, про косу трава,
Про горе матері – мальована трембіта,
Про чорного джмеля – черемха біла.
Гуцулка древня журними губами
Співа про Довбуша й червону його барду,
Струмок-джигун – про море сиве,
Барвінку синь – про жовть осінню,
Вітри про полонину, ніч про днину,
А кожне серце – про Вкраїну.
Т. Мельничук

Література

  1. Гуцульщина: іст.-етнограф. дослідження / за ред. Ю.Г. Гошка. – К.: 1987.
  2. Культура і побут населення України / за ред. В.І. Наулка. – К.: 1993.
  3. Шухевич В. Гуцульщина / перед. слово Д. Ватаманюка; вст. стаття П. Арсенича / В. Шухевич. – Львів: Гуцульщина, 1997. – 352с.
  4. Гуцульщина: короткий довідник. – Снятин: Прут Принт, 2002. – 121с.
  5. Хоткевич Г. Гуцули й Гуцульщина / репринтне видання / Г. Хоткевич. – Косів: Писаний Камінь, 2008. – 36с.
  6. Подаруй ми писаночку. – Івано-Франківськ: Надія, 2001.
  7. Українські народні пісні та думи. – К.: 1992.
  8. Скуратівський В. Берегиня / В. Скугатівський. – К.: 1987
  9. Антонович Є. Декоративно-прикладне мистецтво / Є. Антонович, Р. Захарчук-Чугай, М. Станкевич. – Львів: 1992.
  10. Будзан А. Різьба по дереву у західних областях України / А. Будзан. – К.: 1961.
  11. Запаско Я. Українське килимарство / Я. Запаско. – К.: 1973.
  12. Захарчук-Чугай Р. Українська народна вишиванка: західні області України / Р. Захарчук-Чугай. – К.: 1988.
  13. Народна архітектура Українських Карпат ХV-ХХ ст. – К.: 1987.
  14. Українське народознавство: навчальний посібн. / за ред. С.П. Павлюка. – К.: Знання, 2006. – 568с.
Share

Прокоментуй!

Залишити відповідь

Ваш email не публікується. Обов’язкові поля позначені *.