Виникненя міста Косова

Косів розташований біля підніжжя Покутських Карпат над р. Рибницею, правою притокою р. Прут, довжина Рибниці 54 км. Вона иипливає з-під хребтів Ігреця та Писаного Каменя і впадає в Прут біля с. Вовчківці Снятинського району. Висота міста над рівнем моря від 368 м до 503 м. Географічні координати Косова 25°05′ східної довготи і 48°20′ північної широти. Висота найближчих вершин, починаючи із заходу: Стіжки, або Зіняків верх – 710 м, Каменистий – 632 м, Острий – 584 м, Голиця – 691 м, Михалків – 812 м, Баранівка – 561 м, Хоменський – 816 м. Гори вкриті мішаним лісом (бук, смерека, сосна, граб, береза та ін.). Розташування на межі гір та низовин, захищеність від північних вітрів, наявність лісу створюють сприятливі кліматичні умови. Середня річна температура – плюс 9-10°С. Середня температура січня мінус 5,4°С, липня – плюс 18,6°С. Середньорічна кількість опадів 787 мм. Місту належить територія в 1139,4 га, у т.ч. під лісом 279,3 га. Природоохоронна зона, сади, городи займають площу 27 га, під будівлями та вулицями – 67 га, під водою (річка, озеро) – 15 га.

Відстань від залізничних станцій: Вижниця – 12 км, Заболотів – 25 км, Коломия – 33 км. До обласного центру – Івано-Франківська 101 км через Яблунів-Коломию, до Львова – 267 км, до Києва – 610 км.

Місто виникло 1564 року біля солеварні неподалік села Косово і спочатку мало назву Риків. Згодом перейняло назву села, яке стало зватися Старим Косовом. Село Косово виникло 1318 року, перша письмова згадка про нього походить з XV століття. Це дарча грамота литовського князя Свидригайла боярину Владові Драгосиновичу, датована 31 серпня 1424 року. Тоді вся Русь (Україна) перебували під владою Литви. У цій державі офіційною мовою була писемна українська. У грамоті написано, що Чернігівський князь Свидригайло дарує Максиму Владу Драгосиновичу, „вірному слузі село на ім’я Косово с монастирем на ріці на Рибниці у волости Снятинской… А тако село єсмо єму дали єму і єго дітем і єго нащадком і єго намісткам тото… село с тими со всіми пожитки, што здавна прислухают там, яко коли єсть у своїх об’їханих границах долго і широко і округло яко уїхана к нему границя от Рознова черес поле поперек на устьє Волово а на устьє Ходосова обчиною горі к Волуйці подлі дубини по нижний конець дубини на верх Волуйці обчиною алиж до пасіки а обчиною поперек на Стожки…”

Від 1867 року Косів став центром повіту (до того ним були Кути), а з 1939 року – районним центром. За часів Польщі від 1934 до 1939 року місто мало назву Косів Гуцульський. Під час німецької окупації на поштових відправленнях вживалася назва „Косів коло Коломиї” (Коsiv аd Коlоmеа).

У давні часи Косів складався з декількох окремих частин на правах вулиць: Вербовець, Монастирське, Москалівка. З часом вони перетворилися в окремі населені пункти. У XX столітті с. Монастирське ще перед Першою світовою війною повернулося до складу міста; подібно було й з Москалівкою на початку 1930-х років.

Згідно з переписом 2001 року, населення міста становить 8272 чол., що на 779 чол. менше, ніж було в 1994 році. Близько 99% мешканців – українці, є й поляки, росіяни, роми, молдавани, білоруси, татари та ін. У місті нараховується близько 2300 номерів.

Скільки косів’ян постійно мешкають тут, а скільки на заробітках перебуває в Італії, Іспанії, Португалії, Чехії, Росії, Греції та в інших країнах – точно не знає ніхто. Але їх багато сотень.

Ще збереглися в пам’яті старшого покоління назви кутків міста: Осики, Полякове, Романовий Горб, Мостиші, Ягодище, Під Копцем, Скігло, Лазок, Міддичино, Мазурове, Камінь, Лукачево, Гречукове, Ковалеве, Равнище, Лази, Панська Долина та інші.

У 1995 році Косів одержав статус гірського населеного пункту згідно з Законом України „Про статус гірських населених пунктів в Україні” від 15 люто
го 1995 року. Місто розташоване в сейсмічно небезпечній зоні.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів від 16 липня 2001 року № 878 „Про затвердження Списку історичних населених місць України” Косів одержав статус історичного міста. Від вересня 2004 року Косів — місто-курорт.

Після сухих цифр, дат, фактів – ліричне слово про Косів українки з діаспори.

Галина Сухомлин-Маняко

Спогад про Косів

Запахущі меди і солодкі суниці,
Світанкова роса на царівні-ялиці,
І цілюща вода з голубої криниці,
Отаким мені Косів завжди буде сниться.
Сині гори й плаїв кришталеві дзвіночки,
І красуні-гупулки у святкових сорочках,
І троїсті музики, й пісень водограї,
На Землі я дорожчого краю не маю.
Там чаї я пила з рути-м’яти й шипшини,
Там мене колисала моя Україна.
Там до мене приходили мавки з Говерли,
І насипали в серце легенд своїх перли.
Там є друзі, що в бурях не зрадять ніколи,
Там готові орли умирати за волю,
Там у церкві гуцульській молилась я Богу,
Щоб не втратить в житті Батьківщини порогу.
І мені в чужині сняться рідні Карпати,
І бабуся моя, і свічки в її хаті.
Поверни мене, доле, на плаї верховини,
Обійми мене, доле, крилом України.
Бо воно найтепліше у цілому світі,
Лебедине, широке, любов’ю налите.

м. Фенікс, США, 1996 рік.

Share

Прокоментуй!

Залишити відповідь

Ваш email не публікується. Обов’язкові поля позначені *.