Косівські вулиці

Теперішні назви вулиць – і не лише косівських – здебільшого зовсім не пов’язані ні з особливостями місцевості, ні з їх розташуванням, ні з заняттям людей, які на ній мешкають. Не так було в давні часи. Наші предки називали вулиці дуже влучно, так що вже сама назва давала певне уявлення і про розташування, і про характер місцевості, і про її мешканців.

У 30-х роках минулого століття в Косові було понад 50 вулиць. Вулиці Ринок, Середмістя, Підзамче, Головна, Монастирська виразно вказували на місце їх розташування. Інші назви відбивали в собі найголовніші об’єкти, які тут були розташовані, або підказували, куди ця вулиця веде: Божнича, Церковна, Костельна, Шкільна, Шпитальна, Торгова, На Лази, Над Гуком, До електровні, Салінарна, Пістинська, Рожнівська, Черганівська, Смодняна, Городівська. У назвах деяких вулиць закарбовано було головні заняття їх мешканців: Кушнірська, Кравецька, Різницька, Ткацька. Приміром, на вул. Різницькій мешкало багато різників. Справа в тому, що вірники юдейської релігії могли споживати м’ясо тварин, зарізаних лише згідно з певними, вказаними в Старому Заповіті, правилами, в іншому разі м’ясо буде  трефне”, і споживати його могли тільки невірні, “ґої”. Тому в місті цією справою займалося близько тридцяти різників-євреїв. Були різники й поляки та українці, але вони мешкали в різних місцях, їхньої продукції визнавці Мойсеєвої віри не купували. Ткачі мешкали в різних місцях Косова, не лише на Ткацькій. Але свою назву вулиця дістала тому, що на ній була розміщена ткацька школа, приблизно там, де тепер гуртожиток інституту.

Деякі назви вулиць натякали на рельєф, рослинність місцевості, конфігурацію чи інші особливості вулиці: Ясенова, Крута, Стрімка, Лісна, Надбережна, Крива, Коротка, Підгірська, Польова, Піша, Садова, Осикова, Довга. Остання була справді довгою, найдовшою в Косові, бо тяглася від Смодної аж до Гуку (тепер вона носить ім’я М.Ірчана).

Як бачимо, самий перелік назв вулиць давав певне уявлення про місто, його природні умови, заняття мешканців, історію. Перед Другою світовою війною лише дві вулиці були найменовані на честь людей: Пілсудського (колишня Головна, тепер — Незалежності), та доктора Тарнавського (біля його лікувального закладу).

А коли прийшли “перші совіти”, то виявили свій вандалізм і щодо назв вулиць. Продовжувався він і після війни. Головна вулиця набула назву на честь Сталіна, а коли він з вождя перетворився на “культ”, вулиці дали ім’я Леніна, як і площі Ринок. Вулиця Довга стала вулицею Леніна, потім Ірчана. Вулиці Лісна і Середня одержали назви відповідно Чернишевського і Кірова. Салінарна вулиця стала вулицею Мічуріна, Шкільна – Піонерською, Торгова – Гвардійською, Над Гуком — Букатчука і т.д. Тобто застосовано чисто ідеологічно-пропагандистський підхід, абсолютно безглуздий з погляду історії і традицій. Влада виявила цілковиту зневагу до історії міста, до пам’яті предків, які будували це місто, називали свої вулиці, до історичної пам’яті мешканців Косова.

Старі косівські будинки мають досить строгі фасади, зате з протилежного боку виявляють творчу свободу будівничих

Попри те, що багато вулиць у середмісті зникло через воєнні та повоєнні руйнування, кількість їх приблизно така ж, як і до останньої війни, за рахунок новобудов, переважно на Москалівці. Кампанія перейменування вулиць повторилася на початку 90-х років. Тоді лише декільком вулицям повернено історичну назву: Лісна, Над Гуком, Підгірська, Піша, Середня, Тиха. Більшість перейменовано, керуючись совєтським ідеологічним підходом. Так, не відновлено назв Монастирська (пам’ять про село, яке увійшло до складу Косова на поч. XX ст.), Підзамче (згадка про замок на Міській горі), Салінарна (нагадування про півтисячолітнє існування в місті солеварні), Доктора Тарнавського (який залишив по собі санаторій) та інші. Вулицю “На Лази” перейменовано на Лозову, не розуміючи, що лази – це не лози, а лісові поляни, куди й вела ця вулиця.

Такими перейменуваннями усунено з назв вулиць саме те, що було характерним для Косова, виявляло його оригінальність, нагадувало про неповторну історію міста. Багатьом вулицям присвоєно ім’я видатних історичних діячів, але які не мали жодного безпосередньо стосунку до міста. Зате не увічнено пам’яті косів’ян-патріотів ОУН-УПА, які загинули в енкаведистських катівнях, як от Дмитро Мартинюк, Марія Павлій, о. Михайло Могильняк, Дмитро Балагурак, а також засновник славнозвісного “Гуцульського мистецтва” Михайло Куриленко та інші наші краяни. Тому назви вулиць Косова, на жаль, дуже мало нам говорять про це місто.

Судівство архітектурної псевдокласики і модерну надає вулицям особливого шарму

Найбільше перейменувань зазнала центральна вулиця. Не вдалося встановити, яку назву вона мала за Австро-Угорщини. За часів Польщі, до вересня 1939 року, вона носила ім’я Ю.Пілсудського, Маршалка, Начального Вождя. У совєтські часи її назвали іменем Сталіна, а після його спаплюження – іменем Леніна. За часів німецької окупації вона ділилася на дві вулиці: Шевченка (там, де й тепер) та Мазепи (теп. Незалежності). Назвали її так, зрозуміло, не німці, а міська управа, що складалася з косів’ян. На вул. Шевченка мешкали такі відомі люди, як Петро Рондяк, Степан Григорців, Володимир Лаврівський, Василь Небелюк, Микола Сеньковський, Іван Волошин та інші.

Зелені огорожі — живоплоти — характерна окраса багатьох вулиць. Останнім часом дехто віддає перевагу кам'яним мурам. Нажаль...

Вулицю Тиху (так вона зветься й тепер) замешкувала переважно інтелігенція: Зенон Винницький, його дружина – вчителі, їхній син Володимир – рисівник, брат Зенона Володимир – технік; Мирослав Мичківський, ветеринарний лікар; Степан Савочка, лікар.

Кожна з вулиць мала й має свій рельєф, навколишній ландшафт, чимось була відома. Приміром, вул. Торгова (теп. Гвардійська), як говорить її назва, була примітна торгом (базаром), що діяв двічі на тиждень: у середу та суботу. Торг тягнувся майже від самого центрального мосту аж до електровні. Колись берег Рибниці не був такий зруйнований, між річкою та вулицею простягалася досить широка смуга. Від мосту тяглися два ряди столів, на яких торгували молочними продуктами, городиною. Там, де тепер “Дім. Сад. Город. Марія”, починалися “галі” – збудований в гуцульському стилі торговий ряд з критим хідником. Там було з півтора десятка торгових приміщень, які одержували міські торгівці. Де тепер ринок, торгували худобою, гори посуду виставляли гончарі, пропонували свій потрібний у кожному господарстві товар боднарі. Свій товар рекламували сопілкарі, дримбарі, можна було тут купити і різьблені та мосяжні вироби. Жалібних пісень співали лірники, вигравали на своїх інструментах з баранячої шкури дутчєки.

На вул. Салінарній була розташована відома далеко за кордоном килимарня спілки “Гуцульське мистецтво”, яку коротко називали “у Куриленка”.

На вул. Парковій (теп. В.Стефаника), під урвищем Міської гори мешкав Михайло Горбовий у будинку своєї дружини Марії з Библюків.

На вул. Городи мешкали (та й тепер мешкають) Гавриші – косівські ремісники та громадські діячі. Один із них, Михайло (Кольман) був організатором профспілки на солеварні, співпрацював з М.Павликом, зазнав репресій від австрійської влади.

Художнє ковальство вже майже століття прикрашає будинки

Остап Гавриш з цього роду став відомим композитором, пісні якого співають українці по всьому світі. На цій же вулиці мешкав у 1930-х роках санітарний лікар Антошевський, який сам-один працював значно ефективніше, ніж теперішня санепідстанція зі штатом у декілька десятків працівників. Купи сміття на вулицях, захаращену Рибницю та потік Монастирчик тоді ніхто не побачив би і в страшному сні. Коли Антошевський повагом ішов інспектувати, місто (а робив він це щоденно), всі власники будинків, крамниць ще й ще раз перевіряли, чи не завалявся десь папірець або недопалок, чи немає пилу на вікнах, чи не заплямнений фартух… Сьогодні це важко уявити, але тоді регулярно перевіряли якість води кожної криниці і на кожній криниці висіла табличка з одним із написів: “Вода для пиття та домашнього вжитку” або “Вода лише для домашнього вжитку”.

Площа Лєніна (теп. майдан Незалежності) в 1965 році

Найпопулярнішою була, мабуть, вулиця Над Гуком. Тут у кожному будинку влітку бували літники (тепер це називається “зелений туризм” і видається за сучасний винахід іноземного походження…). А водоспад Гук ставав центром літнього Косова. Тут були й чудовий сад та виноградник і оригінальної архітектури вілла А.Тарнавського. На цій вулиці бувала у своїх свояків Никораків легендарна письменниця Ольга Дучимінська (прожила 105 років, у 63-річному віці її засуджено до 25 років каторги за звинуваченням у співучасті у вбивстві Я.Галана!). Вулицю Над Гуком полюбили й українські дисиденти, які тут бували не раз, зокрема в будинку Пиптюків (Ю.Бадзьо, С.Кириченко, Є.Сверстюк та інші). У підгірській частині вулиці стояли дуже гарні пансіонати “Байка”, “Гірка” та “На скалі” над другим Гуком.

Вул. Павлика знаменита тим, що на ній стояла хата, в якій народився Михайло Павлик. На цьому обійсті тепер мешкають нащадки родини Павликів. Тут 17 вересня 2003 року встановлена меморіальна таблиця. Вище на цій вулиці жив знаменитий різьбяр Іван Балагурак. Вулиця відзначається дуже мальовничими ландшафтами.

Частина теперішньої вулиці І.Франка від Банського мосту й до Города колись, за Польщі, називалась Воєводською. На ній були розташовані найбільші пансіонати (по-теперішньому – тур-готелі) “Ядвіґа” (над другим Гуком) та “Креси”‘(ближче до г. Острий). Останній був чотириповерховий, модерної архітектури, у формі куба, на 200 місць.

Цікаве сусідство: елементи народної архітектури (видніється ліворуч) і модерн 1930-х років (будинок «мати й доня»)

Ліворуч від вул. Воєводської навпроти другого Гуку відходила вуличка Пансіонатова (теп. Г.Герасимович). На ній розташовувалося п’ять пансіонатів, у т.ч. “Анна” відомої художниці Г.Герасимович та вілла Луцьких біля самого підніжжя горба, яким веде стежка на Михалків. На широкому лузі ліворуч від вул. Пансіонатової відбувалися народні фестони. Зі встановленням радянської влади в 1939 році цей луг перетворено на стрільбище для червоноармійського гарнізону, що дуже символічно. Де колись співали, танцювали, грала музика й влаштовували забави, тепер з ранку до вечора лунали постріли з “трьохлінійок” та “максимів”…

Таку хатинку на околиці Москалівки можна було побачити ще в 1970-тих роках

Любили літники, особливо українська інтелігенція зі Львова, Варшави та інших міст, вулиці Довгу (теп. М.Ірчана) і А.Тарнавського (теп. Б.Хмельницького). Це були затишні вулиці, охайні будиночки стояли в розкішних садах. Літники харчувалися в невеличких (на 5-10 осіб) сезонних приватних їдальнях.

Дуже мальовничою була вул. Пістинська (тепер О.Кобилянської). Цією вулицею в 1941-1942 роках йшли на розстріл тисячі євреїв. Вулицю спотворив зсув, що виник унаслідок непродуманого порушення схилу наприкінці 1960-х років. Довелося прокладати на Коломию нову дорогу. На цій вулиці, в будинку під третім номером, жив великий українець о. Василь Романюк, майбутній Патріарх УПЦ КП. За ним вівся постійний нагляд. С.Кириченко, дружина дисидента Ю.Бадзя, згадує, що в січні 1983 року, щойно вона з дітьми відвідала о. Романюка, туди зразу ж з’явилась з перевіркою косівська міліція і зобов’язала її негайно виїхати з Косова, куди вона прибула щойно вчора…

У 80-90-х роках минулого століття з’явився ряд нових вулиць у районі об’їзної дороги. Один із мікрорайонів косів’яни неофіційно називають “полем чудес”, іронізуючи над тим, що кожен із забудовників прагне перевершити інших і розмірами, і оздобленням своїх будинків. Там будуються ті, хто зумів скористуватися кон’юнктурою часів “перестройки”.

Фотоальбом «Косів: старі фотографії».

Share

1 коментар

  • Хороша стаття, проблема безглуздого перейменування вулиць та не збереження історичних назв характерна чи не для всіх українських міст.

Залишити відповідь

Ваш email не публікується. Обов’язкові поля позначені *.