Мирослав Капій

На цвинтарі біля церкви св. Василія Великого, неподалік могили-пам’ятника борцям за волю України, є скромна могила з написом на табличці: “Тут спочиває Капій Мирослав Дмитрович. Педагог, поет, перекладач. 5/У-1888 – 24/ІІІ-1949. Вічна йому пам’ять”.

А на будинку Косівської СШ №1 та на будинку, де мешкав М.Капій, у 2001 році встановлені пам’ятні таблиці на його честь.

За що його, уродженця Тернопільщини, шанують косів’яни? Адже мешкав він тут лише останні чотири роки свого життя. Він був учасником національно-визвольних змагань 1918-1920 років. Провінційний учитель, він чимало літ змушений був працювати на польських етнічних теренах. Під час польсько-українського конфлікту 1944 року він і його дружина (до речі, польського походження) та дочка Святослава ледве врятувалися, засуджені на смерть польським підпіллям…

А до того – довгі роки праці не лише педагогічної. Поліглот (знав десять мов), він перекладав з німецької, французької, російської, польської та інших мов на українську, розширюючи наші літературні обрії. Зокрема, українська дітвора знайомилася з фантастикою Жуля Верна в перекладах Капія… Займався етнографією. фольклористикою, дуже цікавився Гуцульщиною. Тому побудував у Косові будинок, а оскільки тут роботи не було, то в будинку з 1938 року розміщалася єврейська гімназія, а за часів німецької окупації – польська школа.

Меморіальна дошка на будинку Мирослава Капія

Писав оповідання, повісті, зокрема “Із-над срібного Сяну”, збірку науково-фантастичних нарисів “Неймовірні оповідання”. Підготував перед війною до друку збірку віршів про Карпати, якими захоплювався.

Тут хочу торкнутися лише одного твору вчителя-письменника – повісті “Країна блакитних орхідей” і лише одного аспекту її, а саме – уявлення автора про майбутнє України. Нам, затривоженим долею молодої держави, ця тема близька й дорога.

Вийшла у світ повість “Країна блакитних орхідей” у 1932р. у львівському видавництві “Новий час”. Отже, працював автор над нею десь у 1929-1930 роках. Що то за часи були? Післяверсальська Європа, здавалося, утвердилась надовго. У ній знайшли своє державне існування майже всі народи. За невеликим винятком. Приміром, не існувало держави Україна…

… І от саме тоді провінційний, мало ким знаний учитель пише фантастичну повість. Вона дуже відрізнялася від творів Жуля Верна чи Герберта Велса. Тих цікавили фантазії на тему майбутнього науки, техніки. М.Капія боліло інше: майбутнє його Батьківщини, офіційно не існуючої на карті Європи, народу, позбавленого природного права на існування.

Якою ж постає візія України початку XXI століття в повісті “Країна блакитних орхідей”?

Насамперед, всупереч поширеним тоді теоріям про зникнення в майбутньому націй (а це твердили і комуністи, і космополіти), автор був твердо переконаний, що українська, як і інші нації, існуватиме “всупереч всім теоріям, голошеним фанатиками перед віками, і намаганням…, які коштували море людської крові та сліз…”. Не сумнівався письменник і в зовсім на той час фантастичній речі: що в ХХІ столітті існуватиме незалежна, самостійна, соборна Україна. І не якась екзотична, варенично-шароварницька, а держава з високорозвиненою наукою і технікою, держава космічна. Україна в повісті М.Капія постає як спадкоємниця історії, її гербом є Тризуб Володимира, вона шанує імена І.Мазепи, Д.Многогрішного, С.Петлюри та інших видатних діячів минулого. Це демократична держава, на чолі якої стоїть гетьман, але яка має й парлямент – Верховну Раду (до речі, цей останній термін з’явився в політичному житті совєтської України аж у 1936 році!). Отже, це держава президентсько-парляментського типу. Має вона тверду валюту – гривню. В Україні ХХІ століття – самостійна Церква, яку очолює Патріярх. Україна користується повагою серед інших держав, у Києві – десятки іноземних посольств. Серед них побіжно автор згадує й посольство Південної Африки – держави, яка виникла лише в 1993 році, а в час написання повісти була колонією, про самостійність якої ніхто й не думав ставити питання.

Вражають науково-технічні здогадки М. Капія. Як про звичну річ пише про телебачення. У кінці 20-х років і слова такого майже ніхто не чув, воно було відоме лише вузькому колу фахівців. Першу в світі телепередачу здійснено в Англії в 1925 р. А в СССР це сталося щойно в 1931 р. Можемо лише дивуватись, звідки про ідею телебачення – і сам термін “телевізор” – дізнався автор, вчитель-філолог, який жив і працював у місцевостях, де й звичайний детекторний радіоприймач зі слухавками був дивом. В усякому разі це свідчення широти інтересів справжнього педагога — творця, а не ремісника.

Або така деталь. Письменник говорить про автомобілі марки “Чумак”, які випускаються на автозаводі у м. Кременчуці. Справді, в цьому місті побудовано автозавод – через 25 років після появи “Країни блакитних орхідей”… У повісті наша країна постає космічною державою, що співпрацює зі США, Англією, Німеччиною, бере участь у програмі польотів до інших планет у глибини Космосу.

Таких прикладів можна б наводити більше.

Коли роздумуєш над цим незвичним феноменом, запитуєш: що дало можливість скромному вчителеві піднятися до такої висоти провісництва, аналогів якому не знаходимо в нашій літературі?

Відповідь є у тексті повісті М.Капія. Ось ті слова: “…є щось для людського роду спільного, що огортає всі раси й племена, всі епохи минулі й будучі зв’язує з собою, що віки цілі триває вже й триватиме, поки битимуться людські серця в грудях, – а цим є любов до батьківщини!.. Це та безсмертна іскорка, що її вложив Творець у людську душу… Любов до батьківщини, любов до свого, до рідного…”.

Ця безсмертна іскра любові до України палала в серці Мирослава Капія. Вона надихнула його вірою в добре майбутнє Батьківщини. Запалюймо її у собі і в серцях молоді ми – вчителі вільної України, провіщеної нашим предтечею, нашим старшим колегою. Будьмо гідними таких попередників!

Повість “Країна блакитних орхідей” перевидано в Косові у 2001році невеликим накладом, але все ж таким способом врятована від повного забуття. Ця повість – перший в українській літературі опис космічного польоту, – так вважає американський вчений Волтер Смирнів у “Journal of Ukrainian Studies” (2002, № 1-2). У Косові мешкає у батьківському будинку дочка М.Капія Святослава.

Share

Прокоментуй!

Залишити відповідь

Ваш email не публікується. Обов’язкові поля позначені *.