Легенди Косова: Про Банське Озеро

Колись під горою Осиковою був монастир. Заснували його ченці Києво-Печерської Лаври, які примандрували сюди, рятуючись від монгольських нападників. Принесли вони з собою Євангеліє у коштовній оправі, срібний хрест і золоту чашу, які поставили в новозбудованій церкві. Від монастиря й усю його околицю стали звати Монастирське, і потік, що плив неподалік, дістав назву Монастирчик. З часом монастирська братія ставала все чисельнішою. А що провадили ченці справді побожне життя, ревно молилися, допомагали знедоленим, сиротам та вдовицям, то йшла про них добра слава. А князі, бояри, міщани приносили монастиреві та церкві святого Миколая щедрі дари, тож обитель нагромадила немалі скарби на славу Богу і на поміч християнському люду.

Та одного дня скінчилося тихе, мирне життя і ченців, і косівських міщан. На місто напали татари й дощенту зруйнували його. Було це на самий Великдень. Вціліли лише ті, що заховалися з дітьми за монастирськими мурами. І ченці, і міщани затято боронилися. А дзвонар Михалко на дзвіниці не переставав дзвонити на славу Воскресіння Христового. Сили були нерівні. Увірвалися нападники в монастир і почали люто вбивати не лише озброєних захисників, а й жінок та дітей. Кров лилася потоками. Лише дзвін не вгавав. Розлючені татари підпалили дзвіницю та й монастир і стали грабувати його скарбницю. І тут сталося чудо! Монастир з татарами і мертвими та живими захисниками запався під землю. Зусібіч з-під землі зашуміли води, і через мить тут утворилося озеро.

…Якщо прийти над озеро у великодню ніч, то можна почути Музику затоплених великодніх дзвонів та плачі й стогони замордованих ворогом людей. Ледь чутно доноситься, мов дивна ніжна музика, плач невинно вбитих діток… Від сліз замучених вода в озері стала солоною. А Банським озеро назвали тому, що нечисленні вцілілі косівці тяжко банували — тужили за загиблими рідними. На пам’ять про дзвонаря, який загинув, але не перестав справляти свій святий обов’язок, найвищий верх біля Косова люди назвали Михалковим. Пізніше на Михалковім любили збиратися жиди-хасиди, вони там співали своїх пісень, любувалися краєвидами і славили Бога за цю земну красу.

А деякі повістують, що Банське озеро утворилося на місці бані-солеварні. Колись сіль була такою дорогою, як золото. От у жадобі забагатіти пани — власники солеварні примушували зваричів не лише варити сіль із сировиці, яка витікала із землі, а й гнали їх усе глибше під землю, щоб добувати дорогу кам’яну сіль. Дух, який панує у підземному світі, дуже розсердився на тих, хто вторгався в його володіння. Одного разу, коли пан — власник бані прийшов потішити свої неситі очі видобутими з-під землі брилами дорогоцінної солі, земля над копальнею раптом запалася, і утворилося озеро. А що воно виникло на місці солеварні-бані, то його й стали звати Банським. Це озеро й тепер остерігає, що пожадливість до підземних, як і всяких інших скарбів жорстоко карається.

Share

Прокоментуй!

Залишити відповідь

Ваш email не публікується. Обов’язкові поля позначені *.