Легенди Косова: Проклятий Скарб

Розповідають старі люди, що опришки заховали в печерах та в землі немало грошей, золота й інших дорогоцінностей. Через ті скарби немало пролилося людської крові. Були опришки, які роздавали багату здобич бідним людям. А бували й такі, що грабували кого могли й не думали ділитися здобутим з тими, хто жив у бідності.

Отакі опришки напали колись не на багатого шляхтича, не на дідича чи лихваря, а на рожнівського попа. Забрали все, що потрапило під руку, та ще й, не боячись Бога, церкву пограбували, золоту чашу, срібні оправи святого Євангелія, золоті й срібні шати з образів здерли. І не лише в Рожнові так погуляли опришки, а й в інших селах, то добре поживилися. Мало їм було того — забрали з собою паламаря та попову служницю, щоб помагали нести награбоване. Поспішали, щоб перейти Черемош і заховатися на Волощині. Але смоляки, яким хтось сповістив про рабунок, перекрили всі дороги, ще й дали знати волоській сторожі про непрошених гостей, які туди хочуть перейти. Кинулися опришки сюди-туди — а то скрізь варта, нема як до Черемоша добратися. Тоді звернули вони у бік Баранівки та лісовими стежками прийшли під Хоминське, у Палтин. Там стояв високий камінь. Вони викопали неглибоку яму, поклали в неї злото-срібло і паламаря зі служницею, зв’язаних. Ті плакали, просилися відпустити, а старший опришок сказав: — Не відпустимо, ви маєте вартувати наш скарб. Розхитали величезний камінь, підважили й повалили зверху на яму… Самі пішли через Хоминське й Сокільський у гори. Десь там пропали, так і не вернулися по скарб.

Люди знали про нього, бо не раз то якісь вогні бачили в Палтині, то плачі й стогони з-під землі чули. Щось там водно страшило. Тож ніхто не наважувався шукати того скарбу.

Старий Балан, вічний спокій його душі, задумав дістати скарб. Жили Балани дуже бідно, не кожного дня хліб у них на столі був. Сиділи вони у царинці серед лісу. Під час фронту Балан назбирав толу, гранат, тої біди тоді вистачало. Одної ночі, вже як фронт кінчився, пішов він у Палтин. Поклав під камінь пару гранат, тол, підпалив бікфордів шнур, а сам скотився у глибокий яр та й чекає. Як сплющувало! Аж земля задрижала. Вибіг чоловік наверх, глядить — а там, де тріснув камінь, золото світиться, як сонце. Кинувся він до нього — аж тут перед ним виросли два шкілєти, та так страшно стогнуть та кістками на нього махають! Зі страху Балан остовпів, не міг кроку ступити ні вперед, ні назад. Нарешті спам’ятався, перехрестився, і тоді ніби щось відпустило його: кинувся він бігти, і тікав, не озираючись, аж до свого оседку.

Більше ніхто не пробував дістати той скарб. Всі знали, що охоронці не підпускають до нього. Так і лежить той неправедно здобутий і проклятий скарбу Палтині дотепер і лежатиме до кінця світу.

Share

Прокоментуй!

Залишити відповідь

Ваш email не публікується. Обов’язкові поля позначені *.